Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Приїздить з ярмарку додому. Випряг коней; увiйшов у хату, поздоровкався з матiр’ю, поцiлувався з Галею.

– Галю! – каже, – сподiвайся гостей...

– Яких?

– Становий буде.

– Чого вiн тут забув? – питає Галя, дивуючись.

– Скучу, каже, за драбастим конем, то й до вас заверну, – жартує Чiпка.

– За яким конем? Що це ти бозна-що верзеш?!

Чiпка тодi розказав, якого зробив мiнька.

– Отак вiн i з татусем, – каже Галя. – Як пристав... Татусь, правда, довгенько-таки не подавався. А тут – пiдскочила якась лиха година – треба у стан... Так вiн перше нiж у стан поїхати, взяв та й одвiв до Дмитренка пару коней.

Дмитренко чоловiк правдивий – не одурив Чiпки. Через мiсяць пiсля того котить вiн Пiсками, та прямiсiнько пiд Чiпчин двiр. «Тпру!» – спинили коней перед порогом. Галя й Мотря разом кинулись до вiкон подивитись, хто там.

– Никифор Iванович дома? – питає їх становий з повозки.

Галя хотiла була одказати, що нема, та почервонiла, незчулася сама, як промовила: – «Дома».

Тут i Чiпка нахопився: вийшов назустрiч, здоровкається.

– Оце я до вас у гостi... Буде де переночувати? – питає становий.

– Коли ваша ласка, просимо до хати! – запрохує Чiпка.

Повходили у хату. Дмитренко скинув з плечей верхнього балахона, струснув пил, потягся, зiхнув на всю хату, як добрий вiл ревнув – аж Галя виглянула з кiмнати, та й опустився за стiл на лаву. Чiпка приставив з другого боку стола ослiнчика, сiв навпроти гостя.

– А знаєте, чого це я до вас приїхав? – питає, знову позiхнувши, Дмитренко.

– А бог вас знає... Звiсно: ваше дiло – станове – знай їздити...

– Егеж, еге... А ось я вам новину привiз.

Галя одхилила трохи кiмнатнi дверi, дивилась у щiлину, а з-за плечей у невiстки показалась i Мотрина голова. Обидвi слухали: яку там становий новину привiз.