Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

Оце зберуться. Хазяїни позаводять гостей за стiл, понаставляють напиткiв, наїдкiв. Чiпка з Грицьком ведуть розмову про хазяйство, про свої втрати та користi – завсiднi житечнi турботи.

– А що, Грицьку, як твоя пшениця? – питає Чiпка.

– Та що... плоха. Чiпко! На зрiст то-вона й добра, та на вмолот – не теє... Видно, дощi захопили, як красувалася: стекла! Сказано: зерно, як мачина... Хоч би насiння вернулося.

Грицько завжди перед Чiпкою скаржився. Чи добре що – погане, чи поганеньке – нiкчемне! Грицько лукавив. Вiн бачив, що хоч Чiпка й дукачем став, а душею та серцем зостався давнiм Чiпкою. Такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалiсливий на чужу втрату. Грицько все те бачив – i ще бiльше виставляв свої втрати та згуби, сподiваючись, що Чiпка, як товариш, зглянеться на його бiдкання й, може, коли стане в помочi.

Заможнiсть Чiпчина iнодi розбуркувала заздрiсть Грицькову. Вернувшись од Чiпки, набiдкавшись перед ним досхочу, Грицько заводив таку розмову з Христею:

– Отак тепер зажив Чiпка! От собi й удайся таким!.. Сказано: дука на всю губу! А чи сподiвався хто бачити його таким тодi, як вiн п’яний, обiдраний, як несамовитий, ганяв по селу та по шинках волочився?! А тепер... панюга та й годi! I приплило ж таке несподiване щастя... Сказано: як багатство, то й щастя!

– Така вже, видно, його доля! – одказує Христя. – Та й жiнку ж узяв собi пiд пару... То вже що багата та вродлива, а привiтна та ввiчлива до кожного! А до його... Сказано: могла б, свого серця влупила та йому дала.

– I за що, спитай? – гiрко вимовив Грицько.

– Як за що? Чiпка, Грицьку, чоловiк хороший...

– Що ж у йому хорошого?

– Усе. Звiсно: другiй жiнцi вiн би, може, й не пiдiйшов пiд пару, а до Галi – то мов вони рiднi... Який вiн, така й вона... Жалiсливi, добрi... Що пара, то пара, – грiх бога гнiвити.

Христя завжди заступалася за Чiпку. У Чiпцi справдi було багато чогось доброго, чого Грицько своїм, на прибуток напрямленим, розумом не змiг зрозумiти. Христя ж чула те добре своїм жiноцьким серцем, своєю чуткою душею.

– Отже тебе. Чiпко, мабуть, у любистку купали, що так усi жiнки липнуть до тебе, – шуткує, пiдпивши Грицько.

– Як саме? – питає Чiпка.

– Так... Моя Христя, коли тебе довго не бачить, то все згадує: де це, мов, вiн? що це з ним?

– Спасибi Христi за добру згадку, – радо одмовляє Чiпка.

– А вам заздро на мого чоловiка? – вмiшається Галя.

– Та ще б, дивiться, не заздро було! Де ж таки? чужу жiнку зовсiм вiд дому одбив!

– Та ми таки Христю й одберемо од вас, – смiється Галя.

– Навiщо? Навiщо вона вам здалася? Чи, може, непереливки?..