Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– Та, може, й вони трошки... Якби можна, Чiпко, то я б їм свого удiлила... Знаєш: як розказала менi твоя мати, яку ви нужду, яке лишенько замолоду терпiли, то мене то в огонь укине, то мороз обсипле... Коли б знала, то в той би час усе своє вiддала, що маю...

– Ти, Галю, добра. Ти – жалiслива, – казав Чiпка, обнiмаючи її, а в самого по сумному виду мишка бiгала й голос дрижав вiд спомину. – Та чи то ж то одна моя мати така?.. Хiба однi ми... Сотнi, тисячi, тисячi тисяч отак тягли й тягнуть своє злиденне життя. I нiхто на те не вважає; нiкому немає дiла до того; нiхто на те не дивиться; нiхто того не бачить... усiм воно чуже, не рiдне... Кому воно своє?.. кому – не байдуже?.. Отим хiба беззахисним людям, що з голоду мруть?.. Не дивуй же, Галю, що ми своє одбирали – силою...

– Не нагадуй, не нагадуй... Христом-богом молю, не нагадуй менi про те, Чiпко! – молила Галя, ще дужче горнучись до його. – Як я здумаю про те, то в мене розум мутиться, в очах червонi плями замрiють... Хiба було не можна без того обiйтися?.. Працею, хоч тяжкою, кривавою працею, та чесною – свого добути?...

– Працею?.. Гм... Нiчого, Галю, працею не вдiєш... Один з неї вискочить, а десятьох вона задавить!

– Адже от – Грицько... З бiдностi вийшов у люди... I спокiйний, i щасливий... а все через працю...

– Та працi, Галю, нiгде приложити!.. I те – чуже, i того – не можна, й того – не роби!.. Нiяк рук зачепити... Кривда кругом, скрiзь неправда...

– Ти думаєш, Чiпко, що справдi у всiх такi думки? їй-богу, нi! Лушня такий чоловiк, що купить i продасть; Пацюк – аби йому погуляти та поспiвати, наробити дешпоту; а Матня – щоб нализатися от по сю!.. Хiба їм у головi праця? Хiба вони думають, де своє, де чуже?.. Або москалi! Цiлий вiк його вчать не дивитись не тiльки на чуже добро, а й на життя. Хiба вони таке думають, як ти?.. Вiн собi йде прямо задля того, щоб порабувати... щоб чужим добром пожити... Так у них, у москалях, було: так вiн звик до того... а тепереньки й не хоче за чесну працю взятися!..

– Може, й так... Може, й твоя правда... Може...

– Нi, Чiпко:. краще тихо, мирно жити, чесно заробляти й поживати... А дасть господь дiток дiждати – вигодуємо, виростимо їх на добро, до школи оддамо... Хай змалечку вчаться... Може, вони в книжках тих вичитають, як краще жити, нiж ми з тобою!..

Такою тихою мовою та розумною радою Чiпка був як сповивачем сповитий. Од щирих слiв любої жiнки серце його впокоювалось, сувора натура, загартована давнiм злиденним життям, м’якшала: вiн тепер соромився свого давнього безпуття, тiєї кривої стежки, якою вiн думав дiйти до щастя... Шкода йому було свого безталанного товариства, жаль його погибелi... А сказати їм Галину правду – не хватало духу, сили; I вiн тепер ховався, тiкав вiд своїх давнiх братчикiв.

– Шкода! не ждати вже нам тепер добра з нашого отамана, – казав Лушня товариству. – Пропав чоловiк... Жiнка коло спiдницi пришила...

– Сказано: медовий мiсяць – солодше вiд усього на свiтi, – пояснив Пацюк.

– А горiлка – ще солодша! – додав Матня. – Хоч би ж до себе приймав, бiсiв син! Адже за жiнкою яку худобу затяг?

– А справдi... Ходiм до його, – пiдбиває Лушня.

– Ходiм! ходiм! – замовлять усi разом, та й пiдуть.

Чiпка побачить, вибiжить з хати.

– Так i так, братця, – таке й таке лихо... Жiнка занедужала, мати насилу сновигає, а хата – самi знаєте – одна... Де я вас прийму?

– То дай нам хоч рубля грошей! – пристає Лушня, – дожилися до того, що й копiйки за душею немає... От ми й вип’ємо за здоров’я жiнки, щоб господь її помилував.

Чiпка радий такому дешевому викуповi. Тиче їм рубля в руки – i повертає назад у хату. Товариство – до шинку. Як нерадо стрiчався тепер Чiпка з давнiми братчиками, так Грицько з своєю доброю Христею припав йому до душi.

Грицько – невсипущий хазяїн. Вiн чесною працею, своїми мозоляними руками надбав те, що має в господi. Вiн i тепер не лежить: рано встає, пiзно лягає. Вiн не панiє, як другi, а сам з своєю невтомною помiчницею-жiнкою веде до ладу своє хлiборобське дiло, маючи думку на чесну працю й дiтей напрямити... Вподобав Грицька Чiпка i частенько став навiдуватись до його. Не сором тепер i Грицьковi водитися з Чiпкою – i вiн ще частiше став завертати до товариша дитячих лiт. Жiнки їх теж одна одну вподобали...