Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– На ту суботу, – гулящий день буде.

– На суботу – можна.

– Гляди ж, Грицьку! А поки що – прощавайте. Ще треба в одно мiсце бiгти...

Чiпка пiшов, а Грицько з Христею завели розмову про його.

– От, дивись, Христе: таки будуть люди з цього Чiпки! Оце одружиться, а жонатому, звiсно, вже не те, що парубковi.

– Хiба його не видно й спершу було, що вiн чоловiк путящий? Чи до роботи, чи до майстерства – до всього вдався.

– А пив же та волочився як?! – згадав Грицько.

– Молодий був, дурний, а постаршав – за розум узявся, – одказує Христя.

– От тепер i старiй Мотрi таки спочивок буде, а то сердешна мати не знала спокою нi вдень, нi вночi...

– Бозна ще яка невiстка буде...

– Та що невiстка? Хай яка там вона собi не буде, а вiн, як син, повинен не дати в образу рiдної матерi.

– Та бувають, Грицьку, такi, що ти їй хоч кiл на головi теши, а вона – як тiєї, та й тiєї...

– Ну, в мене б вона не тiєї заспiвала.

– То ж то у тебе.

– А що ж? Цебто попустити, щоб чорт батька зна що моєю рiдною матiр’ю верховодило? Нi, мабуть би, прикусила вона язик, зцiпивши зуби!

– Що ж, якби оце в тебе й справдi мати була, то це б i менi так було?

– Так ти ж, Христе, не така... Я знаю, що ти б i матерi моїй догодила б, як менi...

– То ще, яка б була мати.

– Та ти усякiй матерi догодиш. А Чiпчина мати чим не поважна людина?

– Та я за бабу Мотрю нiчого й не кажу. Спасибi їй, вона така добра до нас, немов рiдна. Я кажу за других. Он, у Василенка: на вiщо невiстку перевела? Як iшла – як калина була та гладка, як пiч, а тепер – як з хреста знята! Он-то якi бувають свекрухи... Такiй сам чорт не вгодить, не тiльки невiстка.