Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– Того, що на хуторi?

– Того самого.

– То що?

– Дочку його, мамо...

Мотря задумалась. Смуток заслав її погляд.

– Не знаю я, моя дитино, тiєї дiвчини... Хто його зна, що воно за люди, тi москалi... Знаю тiльки, що замолоду вiн те тiльки й робив, що пив та гуляв, та волочився. А як оддав батько в москалi, то про його й слух запав... Вернувся жонатим i багатим... Жiнка його, либонь, не з наших: здалека вiдкiльсь вiн вивiз її. Чи не така, бува, й дочка?

– Нi, мамо, дочка й трохи не схожа на матiр...

– О-ох сину, сину! Хто його знає... У чужу душу, кажуть, не влiзеш, – що там в нiй заводиться. Може, вона з виду й добра здається, то ще поки дiвкою... Кожна дiвка, поки не вийшла замiж, то й добра; а як зв’язала руки, то зараз i почне витребенькувати... I те не так, i друге не по нiй!.. А ще ж як багачка!.. Про мене, коли б ти, сину, оженився й на Оленi Педькiвнi... Дiвка тиха, робоча... Знаю добре, що була б тобi жiнка, а менi невiстка... А коли вже й Гудзiвну сподобав, то щасти боже!.. Звiсно – не менi з нею жити, а тобi, моя дитино, вiк вiкувати... Мiй уже вiк недовгий; швидко вмру, все покину... Тобi жити з нею, а не менi... Тiльки воно й на тiм свiтi легше було б лежати, коли б я знала. Що ти будеш щасливий, мiй сину! А то, як у вас тут буде щодня гризня та сварка, то яково там i менi лежатиметься? I мої кiстки струснуться пiд землею...

– Нi, мамо, Галя буде жiнка якраз по менi. Я вже її давно знаю...

– Коли по тобi, то хай тебе, сину, господь на все добре благословляє! Я не забороняю. Не жалкуй тiльки, дитино моя, на матiр, як – не приведи, господи! – прийдеться вiк калатати... Знаєш багачок? Вони всi здатнi на докори... А немає, сину, тяжчої докори, як докора багачки про твої злиднi... Злиднi – та чесно нажитi! А то – навезе вiд батька-матерi дрантя та ганчiр’я всякого, та й не руш ти його... Вона тобi щодня буде вичитувати та висукувати: то те пропало, то те згайнували... Нема гiрше, сину, як докора багачки!.. Через те я й не раяла б тобi багачки брати. Бери ти, сину, рiвню собi, то й усе буде в нас рiвно: нi вона тобi не вибиватиме очей твоїми злиднями, нi ти їй не докорятимеш нiчим, – бачив, на що брав! Та як я вже прожила на свiтi та побачила людей, то скажу тобi, що з убогих i хазяйки кращi бувають... Нужда та злиднi навчають i свого берегти i чужого глядiти. А коли воно виросте у розкошах та при наймичках, то йому все нi по чому: так усе й гайнуватиме!

– Не така, мамо, Галя. Нiчого вам турбуватися. Хоч вона й багачка, а все сама коло всього... Всьому звав лад дати. А що вона має лишнє там, то то ще краще. Буде об вiщо на перший раз руки зачепити ста й повести гаразденько хазяйство... Навiщо ж менi дано голову й руки?.. Не клопочiться, мамо: все гаразд буде! А коли б ви знали її або хоч бачили, – зараз би – так уподобали, що сказали б: не бери, сину, другої жiнки, – бери Галю Гудзiвну!

– Не дивись, сину, на образ, а дивись, яка вона о тебе є! Iнодi й уродлива, та лиха година... Своєї долi не вгадаєш.

– Отже, коли хочте, моя доля з нею виростала...

– То й боже благослови, сину, коли так! Шукай старостiв та й шли, якщо вiддадуть...

Того ж самого вечора побiг Чiпка, до Грицька.

– Грицьку, братику! Чого це я прийшов до тебе?

– Кажи.

– Прийшов прохати тебе у старости.

– Хiба женитися задумав? – умiшалася Христя.

– Егеж. Оце думаю: оженюся раз, та й закаюся! – жартує Чiпка.