Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– Де ти ходиш? де ти бродиш цiлий день? На кого ти покинув ту худобу дома? на мене, стару?.. Господи, твоя воля!.. то бувало хоч удень дома; а тепер – понудиться до обiду, а там i скрився плечима й очима... Навiщо ж ти накохав того скоту, коли не хочеш сам глядiти?..

– Не вiзьме його, мамо, бiс! – весело одмовляв Чiпка.

– Та й тебе б не взяв, коли б навiдався хоч у полудень... Коли скотини не шкода, то хоч би матiр пошкодував, що в таку негоду гибiє надворi...

– Пiдождiть, мамо: ось як вiзьму собi жiнку, – заживете тодi, як у бога за дверима.

– Тодi-то те й буде! – страчуючи гнiв, журливо вимовляє Мотря, увiходячи в хату. За нею й Чiпка увiйшов.

«Що це вiн менi все плеще: жiнку та й жiнку? I вчора – жiнку, i сьогоднi – жiнку... може, й справдi надумався...» I хочеться їй випитати його. Через це вона, осiвшись у хатi, знову заводить розмову.

– Невiстку, кажеш, вiзьмеш, сину... тодi заживу, як у бога за дверима? Так воно, мабуть, i буде! Може, невiстку вiзьмеш таку, що свекрусi й сорочки не випере...

– Та, може, сама таки й не буде прати, – одмовляє Чiпка.

– А хто ж? – аж з ляком спитала Мотря.

– Наймичка.

– Яку ж ти там грапиню задумав брати, що ще й наймички до неї треба?

– Грапиню, мамо, – усмiхаючись, каже Чiпка.

– Не високо лишень несися, сину, а то як прийдеться падати...

– Нiчого, мамо, високо нестися: я вiзьму жiнку, яку менi треба.

– Та що це ти – смiєшся з матерi, чи що? Чи справдi знайшов собi пару?..

– Знайшов.

– Кого ж ти вподобав? Чи не Мотрю, бува, Шрамченкову?.. То – багачка, то гордовита, сину. Не раю я тобi її брати... Та своїм багатством щодня тобi очi вибиватиме...

– Нi, мамо, не Мотрю, а Галю.

– Яку Галю?

– Знаєте, мамо, москаля Гудзя?