Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– А що там? – повернувшись до Чiпки лицем, пита Лушня.

– Ти не знаєш, де Сидiр живе?

– Я й Сидора не знаю... Який це?

– Москаль... Той, що... пам’ятаєш?

– Не знаю!.. – одказав Лушня, чухаючись та зiтхаючи.

– Сидора-москаля не знаєш?

– Та самого знаю, – та не знаю, де живе.

– Так, може, тут хто з ваших знає?

– Не знаю... – позiхаючи, одказує Лушня. Чiпка зо зла поскрiб потилицю.

– Тут є в вас на пивницi пушкарi, мабуть, вони знають...

– I того не знаю...

– Що ж ти знаєш? – скрикнув з серцем Чiпка.

– Нiчого не знаю, – одказав понуро Лушня й перекинувся на бiк.

Чiпка плюнув; вийшов з клунi. Серце його пекла досада... «Пiти б до Петра та до Якима? – подумав вiн. – Так же не блигий свiт: треба аж на Побиванку телiпатись...»

Вiн знову вернувся до Лушнi.

– Тимофiю! та скажи, Христа ради...

– Що ж я тобi скажу?.. I чого йому так припало до того Сидора?!.

– Iроде! гаспиде! – закричав Чiпка: – напився, що й язика не повернеш у ротi, то йому й байдуже, що тут з тебе жили тягне...

– А-ай, гос-по-ди!.. – позiхаючи, каже Лушня. – Ходiмо вже... – та й устає.

Чiпцi трохи полегшало. Вийшли вони з клунi, напрямились до хати, де жили робочi з пивницi.