Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

– Тодi ж... того самого дня, як ти пiшов... Москаль Сидiр зостався у нас, та ввечерi попились з батьком, та й...

– Та й що батько? – перервав Чiпка.

– Iди, каже... Не вiк дiвувати... И мати рають: iди!... Сидiр, кажуть, чоловiк хороший, тихий...

– А ти – що? – аж кричить Чiпка.

– А я?.. Не любий вiн менi, – кажу їм...

– Що ж вони?

– Годi, кажуть, усе любого та милого дожидати... I то гидкий, i то негарний, нелюбий... Поживете – полюбитесь...

– Собаки! – гримнув Чiпка на всю хату. Галя на його гостро глянула.

– Де вiн живе? – грiзно, одрубуючи кожне слово, запитав Чiпка, а в його очах засвiтило щось страшне.

– Не знаю...

– Уб’ю... зарiжу... задавлю!.. – скочивши з мiсця, кричить вiн, бiгаючи, як несамовитий, по хатi, та скрегочучи зубами.

– Тю-тю!.. тю-тю!.. – одмовляє Галя, пiдвiвши голову. – Що це ти: здурiв, чи що?.. Тiльки хоч пальцем займи його... то не бачити тобi мене, як свого уха!

Чiпка схаменувся. Опустився на стулець; звiсив на груди важку голову.

– Бач... який ти! – каже йому Галя. – Бач, який?!. Як же менi за такого йти, коли вiн так безневинно вiзьме та й зарiже чоловiка?.. Як я за такого пiду?.. Прийде така година, що й жiнку задавить, кинеться на неї, як скажений...

– Галочко!.. побiйся бога... Що це ти кажеш?.. Щоб я?.. мене зарiж... мене задави...

– А Сидора?.. га, Сидора?..

– О-ох!.. Ти не знаєш, Галю, яка мене завiйна вхопила... Пече мене... отут пече... мов хто жару насипав... – указує на груди.

Галя мовчала. Замовк i Чiпка. Пiдвiвся з мiсця, став ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стiнах... Зробилося тихо, важко. По задуманому личку видно було, що Галя думала якусь крiпку думку, – та зразу не зважувалась сказати...

Аж ось – загорiлися в неї щоки, заiскрили одрадою очi – роздались, побiльшали; одкрилися уста вiд напору спертого в грудях духу, – аж пашить Галя, як у вогнi горить...

– Знаєш що, Чiпко?.. Може, ще не все пропало... Я скажу матерi... може, вона батька вмовить... Тiльки ось що...