Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

На щастя, Лушня почув тихий скрип босої ноги, глянув – i одскочив убiк... А Чiпка обiруч попер макогоном прямо.

– Уб’ю!.. – гукає вiн щосили, та знову бiжить за макогоном.

Лушня – далi... Поки дiстав Чiпка макогона, Лушня опинився геть далеко...

– Вон, с[учий] с[ину]! щоб ваш дух не смердiв коло мого двору! – кричить Чiпка на все горло. – Уб’ю, тiльки побачу хоч здалека...

– Чи ти, бува, не здурiв? чи не збожеволiв, Чiпко?.. За вiщо ти нас лагодишся вбивати?.. – зупинившись так, може, за гони, гукає Лушня.

– Я через вас сорому набрався... мене через вас нiвечено... Вон!.. Товариша б’ють, а ви по шинках гуляєте та ще й смiєтесь?.. Це вже не первина... Тодi в пана... самi завели, самi й покинули... А тепер тута!.. Є ви товаришi, друзяки?.. Собаки, а не товаришi!.. Вон!! – Та, кинувши макогона об землю, пiшов назад у хату й засунув за собою дверi.

Лушня постояв-постояв та знову пiдiйшов пiд вiкно.

– Чiпко!.. Чiпко!

Чiпка лежить на полу, мовчить.

– Оже не сердься!.. Ось вислухай попереду... Хiба б же ми тобi, ти думаєш, не помогли? Та ми б раднiшi... Ми ото, як побачили тебе, та разом i кинулись по вулицях скликати людей... Я побiг до Сидора в кузню молотка взяти... Коли оглянусь – аж Петро з Якимом кричать... Дивлюся – аж їм уже руки скручують десятники... i старшина коло них... Я мерщiй на помiч, хотiв оборонити; а вони й мене зв’язали... Подумай: що нам було робити?.. Ми й почали вибрiхуватись, що буцiм тiкали з ляку... А старшина нас – у чорну... Оце тiльки недавнечко випустив. Петро ж та Яким пiшли в Крутий Яр, а я оце зайшов за тобою... А ти нас убивати збираєшся! – додавши жалю в голос закiнчив Лушня.

– Я вже чув таку пiсню... Я вас добре знаю! – мотнувши головою, одказав Чiпка, спустивши трохи гнiву.

– Так що ж, ти не вiриш?.. Нехай я, де стою, там i провалюся! Хай мене свята земля прийме, коли неправда!.. – присягався Лушня.

Чiпка мовчав, не озивався; серце в його одходило. Вiн думав: чи Лушня каже правду, чи бреше?

Лушня брехав i боявся не пробрехатись. Вiн чув, що Чiпка натякнув, що його бито: щоб уже зовсiм розжалобити товариша, вiн давай напирати на це.

– Чи вже б ми не раднiшi тебе вирятувати?.. Хiба нам не казано, як тебе нiвечили?.. Та в нас серце кров’ю обливалося... Так що ж ти будеш робити, коли взапертi?..

– Чом же ви не рознесли чорної к бiсовiй матерi?.. – уже без серця вступає Чiпка з розмову.

– Еге... Розвали її! Коли на нас трьох постановлено сторожу аж з десяти чоловiка; та все один другого не видасть: здоровi, як бугаї, а високi, як верстви.

– Де ж Петро та Яким? – забуваючи, пита Чiпка. – У чорнiй зосталися?

– Та кажу ж – пiшли в Крутий Яр погуляти, бо тут страшно... А мене оце за тобою послали.

– Я не пiду! – одрубав Чiпка.