Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

А пiщани слiдом за ними послали в Красногорку Василя Деркача нишком довiдатись, чи дома пан? що там чутно?

Деркач незабаром вернувся.

– Немає, – каже. – Учора звечора зiбрався та з панiєю й поїхав... не сказав i куди.

– Еге... значить наша правда! Недаром перелякався...

– Глядiть же! Не попускай, братця, свого! – викрикували пiщани, розходячись по домiвках. На диво козакам, а на злiсть жидовi, рiдко хто зайшов до його й у шинок.

Коли це, на ранок – летить у Пiски сам справник, летить стряпчий, летить становий. Сказано – цiле «временне отдiленiє». Приїхав i посередник. А незабаром, слiдком за ними, вступила москалiв сила... Громада збилася в купу, як овечки пiд дощ та лиху годину. Нiхто – нi пари з уст. Тiльки чутно важке зiтхання та якийсь тихий гул... Москалi зайшли з бокiв – i кругом, як кiльцем, обложили громаду.

Кривинський, як посередник, вийшов наперед громади та став допитуватись: чого вона бунтує?

– Ми не бунтуємо, добродiю... Ми свого просимо...

– Як свого?

– А так! за вiщо ж ми два роки служили?.. дурно?? – хтось подає голос зсередини.

– Хто там кричить? давай сюди! – зiпонув Кривинський.

Громада затовпилась; ще тiснiше збилась в купу; стали один одного за пояси брати...

– Сюди його давай! Хто викрикує! – желiпає посередник.

Мовчить громада, анiтелень! Кривинський не витерпiв, – лає...

– Не дуже лиш! не дуже! – знову хтось зсередини.

– Ну, тепер ваше дiло, Iван Петрович! – обернувся Кривинський до справника.

– Розги! – зiпонув той на москалiв в одмову посередниковi.

Москалi кинулись до крайнього...

– Не давай! не давай, братця!.. за що нас бити? за вiщо нас нiвечити?..

Громада стала напирати на москалiв; москалi на громаду. Пiднявся крик, гвалт; зчепилася бiйка з москалями... Люди, зачувши таку колотнечу, бiжать, як на пожежу дивитись. Чоловiки – аж до самих москалiв; жiнки на тини поспинались – з огородiв... Дiд Улас, старий, не видержав натовпу, – упав... Москалi пiдняли...