Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Авжеж дурно!

– Чого ж дурно? Адже цар дав волю: живи, де хоч, роби, що знаєш... Ну, щоб, бач, уже не зовсiм i їх обiйти – неситу ту прожир: – «поробiть, мов, люди добрi, ще два роки, – хай уже вони звикнуть за цей час з думкою, що вас не буде!» Так як же вiн дума: ми йому цi два роки дурно робили? дурно втрачалися?.. Адже якби я до хазяїна став, то рублiв би сотню заробив... А в його як?

– А так: робив-робив, та й виженуть з двору в три вирви...

– Нi, чорта з два! Менi рощот давай... он що! Ми знаємо вашi каверзнi... Буде того, що над нашими дiдами та батьками знущалися та з нас воду виварювали... Заплати ж менi хоч за цi два роки!

– Заплачу... наставляй кишеню! – смiявся другий, тверезiший.

– Чого ти смiєшся?.. I заплатить! Пiду, скажу: давай рощот! – i дасть...

– По гамалику...

– Чого по гамалику?.. А в Побиванцi? га, в Побиванцi?.. Адже дав? Хати дав, грунти дав... Затялись в одну шкуру: давай рощот! – i дав... Брат рiдний дав; а наш би то й нi?.. Еге! Якби ми не такi дурнi... А то – сидимо собi мовчки, мов не про нас рiч... Рощот давай! в одно слово: рощот!

– Толкуй...

– Дурню, а не толкуй!

– Ти сам дурень... Залив очi та сам не знаєш, що верзеш...

– Що ж я верзу?.. кажи: що? – сучиться п’яний.

– А то... що як почує хто, та шепне туди... Ти знаєш, яка вiн сила?.. Буде ще!

– Що ж менi буде? Нiчого не буде, бо правда! А ти все-таки дурень...

– Не дури лишень, бо щоб сам не здурiв.

– А що, битимеш, може? Битимеш? Ну, бий!

– Хай тебе лиха година поб’є без мене! Одчепись, сатано!

– Нi, бий!.. Сякий-такий сину, бий!.. Та й пiдставляє лице. Супротивник осувається назад, наставивши обидвi руки, щоб, бува, з п’яних очей, це креснув зачепа...

Люди збiгаються з усiх бокiв: оступлять, дивляться – що далi буде.

– Бий, кажу!.. – кричить перший та хвiть другого по – лицi... Той – здачi. Зчепилася бiйка... Крик-гвалт... Насилу розборонили люди, та й ведуть знову в шинок «мирову пити», щоб справдi не дiйшло, бува, до того... Хто винуватий, хто правий? гаразд не знав нiхто... У кожного була думка, що добре б i рощот одiбрати; був i острах того... «А як не дасть, та ще... не доведи боже, щоб гiрше не вийшло!»