TextBook Аж ось тепер – скiльки поговору! Грицько зрадiв, кинувся на його, та давай подiлятися з Христею.
– Чи ти чула, Христе, про нашого праведника? – вскочивши в хату на другий день пiсля крадiжки в пана, питає вiн жiнки.
– Про якого праведника?
– А про Чiпку?.. Ти чула, як вiн тут за правду розпинався, а он що вийшло?!.
– Що ж там таке?
– Пана обiкрав... сторожа прибив... чого доброго, досi боговi й душу вiддав...
– Невже?!. – дивлячись пильно на його мутними очима, скрикнула Христя – i пополотнiла, оторопiла.
– Їй-богу!.. Тепер у чорнiй сидить... Он воно якi люди бувають! Подумай: на крадiжку, на душогубство пустився?!!
– Господи! мати божа! який тепер свiт настав... – ледве вимовила Христя та й перехрестилася... – Та хiба воно й тодi не видно було, що з його добра вже не ждати, – закiнчила вона.
Грицьковi це – все одно, що по губах медом. Пiсля цього давай вiн ще гiрше розписувати Чiпку перед Христею, немов самого лютого ворога, а не колишнього свого товариша.
Як Чiпку випустили з чорної, Грицько перший принiс Христi звiстку, що, мов, викрутився, харцизяка, вибрехався! Як стали гомонiти по селу про голову й писаря, Грицько уп’ять перший сповiстив про це Христю i Христом богом присягався, що те дiло не втiкало Чiпчиних рук.
– А моє серце ще тодi щось недобре вiщувало, – одказала на його присягу Христя. – Знаєш що, Грицьку? Чи не вiддати б нам його жита? Ще – чого доброго – коли-небудь уночi прийде та й зарiже за жито!
– Ото, хай бог милує! – похопивсь Грицько. – Нi, вiн, Христе, не такий уже, щоб за те, що сам вiддав, та й зарiзати.
– А коли при нуждi та п’яний?
– Вiн швидше прийде правити грошей... Отодi, як прийде, я йому й вiддам жито... Та й то навряд!
Отак собi побалакали – i в Грицька наче од серця одлягло. «Ну, – сам собi мiркує: – тепер уже не вернеться те... не так я його пiдцюкнув!»
Оже Христя все-таки не стала веселою. Вона ще дужче хапалася за свою думку... Коли такий чоловiк отаке робить, що ж уже другi???»
XX. НА ВОЛI
Воля для чоловiка вiльного – чарiвниче слово, а для невiльника – мед – п’яне чоло. Воно, як дурманом, як хмелем, затуманить усi його думки, гадки, надiї: усе для його вмерло, оглухло, одно воно зосталося, одно воно тiльки й сяє й грiє по темному шляху його темного життя...
Ще тiльки об’явили волю, пiщани зашумiли, як окрiп у горшку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хіба ревуть воли, як ясла повні » автора Мирний Панас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 48. Приємного читання.