Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– На та пий, дурню! – гукає Лушня, подаючи йому пляшку горiлки, в кварту мiри.

Аж затiпався Чiпка, ухопивши обiруч пляшку. Приложив вiн її до своїх попалених смагою, замазаних кров’ю губiв та дудлив нахильцi, як воду.

Матня побачив, та й собi затрусився... Кинувся на Чiпку, та ну однiмати.

– Ну тебе к лихiй матерi! От, дивись: нi капельки не кине, луципер!

Та за пляшку... Чiпка не пускає та молить:

– Ще братику! ще... ще... хоч трошечки... Хоч капельку!.. душу проквасити...

– Та ну тебе к бiсу!.. От, опiяка!.. Та, вирвавши пляшку, припав до неї, мов п’явка до тiла... Матня не вмiв кидати горiлки другим. Чи давали чарку, вiн ковтав її до капельки; чи осьмушку, вiн заливав нею горло не од дихаючи; чи пiвкварти, кварту, – вiн тяг, поки хватало духу, а перевiвши дух, знову тяг, поки оставалась порожня посудина...

Уже Лушня з Пацюком кинулись на Матню, та насилу одняли, трохи пляшки не розбили... Зчинився регiт, крик... Сонце зовсiм сiло; насувала на землю нiч, закутана в чорнi хмари, й усе робила темним... А вони, в темнiй хатi, як виходцi з того свiту, свiтять п’яними очима, кричать, регочуться. Забрала Чiпку горiлка: кров ударила в голову, вiд пекучої згаги одiйшло його серце. Веселий, пiдводиться вiн, гукає:

– До шинку, братця! до жида!

– Шкода до жида... Жид не повiрить! – на те йому Лушня.

– Як, свиняче ухо, не повiрить? Як я йому всю свою худобу пропив, то й нiчого?! А його, iродового сина, осьмушка горiлки вдавить?..

– Та вже чи вдавить, чи нi, а не повiрить! – глухо, з протягом каже Пацюк... – Уже краще пiдняти, де легко лежить...

– Украсти? – грiзно запитав Чiпка й скоса глянув на Пацюка; а далi повiв очима на Лушню з Матнею, нiби очима допитувався в них: чи вкрасти можна?

Лушня не загаївся.

– Атож! – одказує. – Чим усилковуватись та просити парха, то вже краще своїми руками добути та погрiтися...

– Та й справдi, що погрiтись, – пiдхопив Матня, – а то опухнеш з холоду...

Чiпка стояв, як зачумлений... Думки його ходором заходили. «Украсти?.. – думав вiн. – Добре дiло вкрасти... Прийшов, узяв чуже – i є в тебе... Чого ще?.. Одно тiльки... Там оглянуться, кинуться шукати злодiя... проклинатимуть... От i в мене землю вкрали... вкрали моє щастя, мою долю... щоб вони не дiждали сонця праведного побачити!.. О-х!.. Проклятi!..» – Та як гуконе на всю хату:

– Гайда, братця! разом погуляємо... Може, жидюга повiрить, а може, знайдеться добрий чоловiк, почастує... У-ух!.. тяжко менi... гулять хочеться... хочеться битись, боротись... гу-у-у!..

I давай махати, стуливши кулак, рукою кругом себе, повертаючись то в ту, то в другу сторону – на всi боки... Товариство порозскакувалось по кутках, щоб часом не достав Чiпка.

– Та ну тебе к нечистiй матерi!.. – скрикнув Лушня, як увiрвав його по плечi Чiпка... – Мов безмiном удрав! Вийшов би на двiр та об причiлок i гамселив, скiльки здужав!..