Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Якого?

– Такого, як ти зробив... Пропало добро!.. Усi поприсiдали на току, та, як хижi вовки, очима свiтили. Один Чiпка стояв, обпершись спиною об недобратий стiг, – та сумно позирав то на товаришiв, то на цiлi стiжки, то на шлях – чи не їде Грицько. Аж ось Грицько вже справився: приїхав удруге.

– Отак-то ти нас обвiв, дядьку? – обiзвавсь до його Лушня.

– Як?

– На дурницю, кажеш, хлiб возиш?

– На дурницю? Гм... Дарованому коневi в зуби не дивляться...

– То ти нас хоч молотити вiзьми, по карбованцю од копи, – шуткув Пацюк.

Усi засмiялися; Грицько й собi; один Чiпка мовчав...

– Годi, братця, не знать що торочити, – обернувся вiн до товариства: – нуте лишень чоловiковi поможемо хлiб добирати, бо час не стоїть!..

– Нехай же сам i забира, коли поцiнно купив, – каже з докором Лушня.

– Тимофiю! – грiзно глянувши, гукнув Чiпка. – Або до роботи, або з двору! Я прохати не стану...

Лушня зiтхнув, а все-таки пiдвiвся, полiз на стiг; другi, глядя на його, й собi прийнялись за дiло... Одначе робота в руках не горiла, як спершу. Оже сяк-так понакладали вози, забендюгували, ушнурували. Повiз Грицько додому. Лушня пiшов за ним слiдом.

– Дядьку!

– Агов?

– Ви вже нам хоч за помiч перекиньте що... Невже ж ми дурно працювали?.. аж спина болить.

– Що ж я вам перекину?

– Та хоч карбованцiв п’ять...

– А де ж тi п’ять карбованцiв – на смiтнику знайдеш?

– А хлiба хiба трохи? Адже кiп бiльше тридцятка буде...

Грицько мовчав.