Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Ну... а де з та псиниця? – питає жид.

– Та пшеницi не питай, – Лушня йому: – ми добудемо...

– Та я знаю... Сце б такий звавий козак та не добув... з пекла достане!

– То-то ж... а ти кажи: почому за мiшок даси?

– Та сцо з? – семигривеника...

– Ах ти, свиняче ухо! – гримнув на всю хату Чiпка. – За мiшок пшеницi – семигривеника?

– Ну... сцо з, що за мiсок?.. Я все знаю, яка то псениця... ще часом... крий боже!..

I почав чухати рижу, довгу, клочкувату бороду. Чiпка широко розкрив очi й з дивовижею дивився то на жида то на товариство, немов питав: про яку се пшеницю толкує жидюга?!

– Ну, добре, – замина Лушня: – ти, Гершку, нашого не схочеш...

Вилiз з-за столу, береться за шапку, лагодиться з хати...

– А коли з тебе, Тимофiю, дожидати?

– Да так... – зам’явся. – Перед свiтом... – одказав жидовi тихо.

– Ну-ну... гляди!.. Бац, i пiвкварти випили...

– Ну так що, що випили? Хiба ми дурно випили? Не достану пшеницi, – за горiлку заплачу!

– Та сцо там плата... Хiба я залiю, чи що?..

– Егеж... То перед свiтом дожидай. Ану, хлопцi, ходiм! – гукнув на товариство...

Усi повилазили з-за столу, понатягали шапки, вийшли з хати, запаливши люльки. Iшли вони купою, всi весело розмовляли. Один Чiпка мовчки потягав люльку. Огонь з люльки освiчував товариство. Чiпка бачив, як на виду в кожного грала якась радiсть... Вiн позирав хижо на них очима та думав: що це воно далi буде?

Лушня помiтив, як блиснула люлька, хмурий вид Чiпчин.

– Чого це ти. Чiпко, як мила з’їв? – питає. – Чого ти журишся?

– Хто журиться? – твердо одказав Чiпка.