Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Пройшли вони улицю, другу; посеред села, на третiй, одрiзнився вiд них Лушня.

– Стiйте тут! – промовив тихо.

Усi стали. Один Чiпка без тямку поволiк ноги далi. Лушня прямо пiдiйшов до хати. То був жидiвський шинок. Видно, жиди уже спали, бо нiде не блищало свiтло. Лушня постукав у вiкно.

– Гершку! Гершку! вiдчини!..

– А хто там такий? – хтось обiзвався з хати.

– Свої... вiдчини!

– Якi свої такої пори? цого тобi треба? – уже гаразд чутно було жидiвський голос.

– Хоч пшеницi купити?

– Якої пасницi? – швидко одказав Гершко й одсунув кватирку. Пiд вiкно пiдступили Пацюк з Матнею.

– Хто з ви? звiдкiля псиниця? – питає жид, побачивши коло вiкна: три чоловiки стоїть.

– Та звiдкiля б не була, – нащо тобi? Ти кажи що даси за мiшок?

– А-а-а... це ти, Тимофiю! Iди з у хату. А то сце хто з тобою?

– Свої.

– Ну, то й iдiть у хату, – тут побалакаємо. Лушня оглянувся, – не видно Чiпки.

– А де ж Чiпка? – питає.

– Он, як марюка, пiшов, – каже Матня, показуючи на темну пляму, що чорнiла-колихалася в темрявi.

– Бiжи, Петре, поклич! – порядкує Лушня.

Пацюк побiг, догнав чорну пляму, вернувся з Чiпкою.

Тим часом заблищало свiтло в розбиту вiконницю; скрипнули хатнi дверi; дзенькнув засов коло надвiрних, – корчма роззяпилась – i всiх проглинула...

Не вспiли хлопцi посiдати, – де не вродилося пiвкварти горiлки, пiвхлiба, миска солоних огiркiв. Товариство зараз же налягло на їжу, на горiлку... Не пройшло години, як усе те було зметене...