Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Рiч Чiпчина, як вода, ринула.

Грицько із Христею слухали та ззиралися, а Христя коли-не-коли зiтхала тихо та глибоко...

Пообiдали. Чiпка подякував боговi й хазяїнам.

– Знаєш що, Грицьку?

– А що?

– Чого це я до тебе прийшов?

– Скажи.

– Прийшов... чи не купив би ти в мене того хлiба, що зостався у току? Уже я його сам до розуму не доведу; жидовi продавати не хочеться... Купи ти, брате!

– Навiщо вiн менi здався. Чiпко? Я з своїм уже управився, бачу – буде з мене...

– А може, в Чiпки добрий хлiб, то на посiв би зоставили, – якось любенько примовилась Христя.

– Та й грошей у мене тепер катма, – бiдкається Грицько.

– То вiддаси, коли будуть, – на те йому Чiпка. – Не хочеться менi своєї працi в жидiвськi руки попускати... Знехтує, проклята жидова, на горiлку пережене... А ти, як хазяїн, знаю, до ума доведеш...

– Нi, Чiпко, не куплю: не треба менi! Чiпка задумався; очi потускнiли; вiн потупив їх униз... Оже швидко журлива думка промайнула; очi знову заiскрили – i вiн, наче зрадiвши, твердо промовив:

– Ну, коли ж не купиш, то так вiзьми!

– Нащо я в тебе вiзьму його? Ось розсуди гаразд... У тебе тiльки один хлiб i зостався; а я, слава богу, не терплю ще нужди!..

– То пропаде ж, Грицьку! проп’ю... Вiзьми, брате, пожалiй моєї працi! Ти чоловiк добрий, я тебе змалку знаю... Пам’ятаєш, як горобенят драли? Пам’ятаєш дiда?.. Вiзьми! Я тебе люблю й твою жiнку люблю... Увiйшов я до вас у хату, як у рай уступив... Ви мене привiтали, як рiднi; моє серце, мою душу одiгрiли... Вiзьми, Грицьку, прошу я тебе...

– Про мене... – одказав, мов нехотя, Грицько. – Коли вже тобi так хочеться, то й заберу. Тiльки, знаєш що, Чiпко? У тебе мати старая, а ти її так зневажив... у чужих людей хлiб заробляє, сердешна...

– Мати... мати... – забубонiв Чiпка й насупив брови. – За матiр не кажи... Хто його знає, хто з нас бiльш винуватий...

Грицькiв докiр дуже вразив Чiпку. Вiн замовк, потупив очi в землю, мов боявся на Грицька глянути; подумав трохи та швидше попрощався й вийшов з хати.

– Так ти завтра, гулянками, й забереш, Грицьку? – спитав уже з-за дверей.