Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Вiн одгадує на москалiв, бо по-московськiй балакали... А шкода, коли хоч, Оврама!

– От, велика шкода – жида! Однак з нас надрав...

– Нi, Христе: жид жидовi не рiвня. Другий жид, то таки насправжки жидюга, а Оврам, я тобi скажу, добрий чоловiк, хоч i жид... Нiчого бога гнiвити: вiн тобi й запоможе, коли там подушне, нужда яка... Звiсно, своє вiзьме – не грошима, так роботою... I тепер у його на пивницi трохи не всi – за одробiток... Добрий жид. Усi його тамтешнi люди шкодують...

– Усi вони добрi, як сплять; а тiльки розплющить очi, то так i норовить, як би в тебе що видурити, як би тебе так заборсати, щоб з його лап не вирвався... Дасть карбованця, двох, а одроби йому на десять. Всi вони одним миром мазанi! Бач! А я тобi й забула хвалитись: до тебе Чiпка приходив.

– Який Чiпка?

– А той... що, як навiжений, ганяє по селу...

– Ага!.. Чого ж це?

– Та каже: чи не купив би ти хлiба?

– Якого хлiба? – пита, роздумуючись, Грицько.

– Не знаю... Каже – хлiб продати... А я стою собi та думаю: який це вiн хлiб продає, й навiщо тобi хлiб купувати, коли, спасибi богу, й свiй ще потроху тягнеться...

– Що ж ти йому одказала?

– Що ж я йому одказала? Сказала, щоб зайшов пiзнiше, як ти дома будеш...

– Ну, а вiн тобi – що?

– Каже: зайду, – та й пiшов з двору.

– Гм, – мугикнув Грицько. – От, дивiться, коли не здурiв парубок... З круту спився!

Розмова про Чiпку на цiм обiрвалася. Грицько став розпитувати, чи все гаразд у господi, що робила Христя, чи здужала, чи нi?.. Христя одказувала i собi розпитувала Грицька: що їм казали, про вiщо розпитували, як задержали? Перегодя трохи, Христя питає чоловiка:

– Чи не час уже обiдати? Ти з дороги – виморився, виголодався... пообiдаєш, спочинеш...

– Та таки й справдi виголодався. Хлiба нестало, випросив був краєць у чоловiка, та перехопив трохи... А тепер – немовби й теє...

Собача брехня перервала їх рiч. Христя глянула в вiкно.

– От i Чiпка йде...