Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– I давно там став?

– Hi, недавно... На тiм, бачся, тижнi... Нi, аж на третiм... приїхав жид та й найняв.

– А коли вiн дома буває?

– У п’ятницю на нiч завжди буває... А це щось за знак – учора не було. Сьогоднi повинен бути. А вiн вам нащо?

– Та треба... Хочу йому хлiб продати.

– Не знаю, – каже вона, задумавшись. – Надiйдiть трохи пiзнiше, туди к обiду, може, вiн звернеться...

– Добре... Прощавайте!

– Iдiть здоровi.

Чiпка пiшов шляхом додому; молодиця – в хату.

Грицька справдi не було дома. Восени, упоравшись з хлiбом, вiн порадився з Христею, та й став до пивницi. Оже тепер уже вiн робив без того запалу, з яким кидався до дiла торiк. Вiн тепер уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити. А коли жид дає добру плату, то щоб сидячого татари не взяли та на печi не лежать, – чому той тиждень i не проробити, повагом та роздумуючи, та розглядаючи на всi боки?!

Не минуло й години, як Чiпка пiшов, Грицько приїхав.

– Чому це тебе вчора на нiч не було? – стрiла його Христя.

– Та тут таке трапилось: не менi б казати, не тобi слухати! – одмовля Грицько.

– Що ж там таке? лихе що?

– Та щоб дуже лихе, то, дяка боговi – нi!.. Та й доброго мало...

– Та що ж там справдi таке? Кажи швидше! – пристає злякана Христя.

– Жида Оврама обiкрадено... То це нас держали аж до сьогоднi.

– Я думала, що там?!! Хто ж його обiкрав?

– Бог його знає... Якiсь, каже, замурдованi люди... Понадiвали машкари, пов’язали гаразденько всiх, та й забрали, що знайшли.

– Що ж воно за люди?