Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Лушня знову пристає до Чiпки: чом та й чом хлiба не продає?

– Не продам я жидовi, – одказує Чiпка.

– Та кому ж ти продаси його?

– Нiкому!

– А шкода! Зогнив – так нi за дапову душу... й чарки горiлки не вип’ємо! Продай, кажу. Продай, брате! Ти знаєш, як загуляємо?

– Не хочеться, братця! Коли б ти знав, Тимофiю, як не хочеться!.. – верзе Чiпка вже напiдпитку.

– А нащо ж воно?.. Одно ж – зогниє!..

– Ну, так стiйте: пiду завтра до Грицька... Коли йому не продам, то хоч так вiддам...

– Тю-тю! То ти краще менi так вiддай, – каже Лушня. – Я знаю, як поверну. А Грицько – що? Звiсно – багатир: вiзьме собi, поживе й спасибi не скаже...

– Другому нiкому не продам... не годиться! Далеко за пiвнiч товариство пiдбивало Чiпку кому продати хлiб – то продати, а даром Грицьковi не давати. Чiпка не згоджувався.

– Я з ним товаришував; я з ним ще малими хлопцями вкупi овець пасли... Хай йому на нове хазяйство. Нехай хоч вiн чесно поживе мою працю, коли так судилося!

XVII. СПОВIДЬ I ПОКУТА

На другий день, рано-вранцi, Чiпка пiшов до Грицька. Нова хата, бiла, чепурна, привiтно виглядала з-за обголених лихою осiнньою негодою груш та рядка прутнястих верб. Двiр був просторий, чистий, оплетений; ззаду, на току, стояли ожереди соломи; з лiвого боку чорнiли грядки та невеличкий молодий вишник; з правого – хлiвець, загорода та погрiб. Коло ворiт, над перелазом, бiлiв новою цямриною колодязь, виглядав на шлях новим високим журавлем...

Чiпка вступив у двiр. Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-пiд загороди. Чiпка подався назад до лiси, став випручувати хворостину. На собачу брехню вибiгла з хати молода, як дiвчина, молодиця – низенька, чепурненька, та й почала гукати на собаку. Собака одбiг на вгород та скавучав. Чiпка пiдiйшов до молодицi, привiтався.

– Добрий день!

– Здоровi були.

– Що, Грицько дома?..

– Нi, нема...

– А де ж?

– У пивницi.