Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Нащо ви його ведете сюди? Хлiба я не продам! Усi здивувалися, аж поторопiли.

– То коли не продаси, – загвалтував жид, – насцо з було мене водити? Менi нiколи, в мене сце он скiльки дiла, а вони водять!.. – Та й побiг з двору.

Чiпка заховався знову в хату; Лушня й Пацюк, похнюпивши голови, за ним увiйшли.

– Чи ти не здурiв, Чiпко? – трохи перегодя питає Лушня. – Такого дорогого купця та вiдiслати... Кому ж ти хлiб збудеш?

– Я сказав, що не продаю!

– А що ж? Хiба краще, як вiн у тебе зогниє?.. Га?.. Лежить собака на сiнi...

Чiпка грiзно зиркнув на його... Лушня затих. На той час у хату вскочив Матня.

– Га-га, братця! Є! гуляй! – кричав вiн, держачи обома руками пляшку з горiлкою.

– Де ти запопав? – зрадiв Пацюк.

– Знайшов, братця!

– Де?

– У шинку...

– Як же ти?

– А так... – Матня показав руками, як вiн схопив пляшку.

Розмова повернула на iнший шлях.

– Та як же ти – чи украв, чи одняв? – допитувався Пацюк.

– Не питай, як, а питай – чи добра! – каже Матня, частуючи Пацюка.

Той похвалив. Матня до Чiпки.

– Ось на, братику, покуштуй! Ось – на! Сказано: губи злипаються, така добра!

Чiпка випив. Випив i Лушня. Горiлка розв’язала язики, почались кази та перекази...