Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Егеж.

– Жидовi не продам!

– Тю-тю... Чому? Який чорт не купив, то купив, аби грошi дав.

– Оже, я жидовi не продам...

– А почому, Овраме, за копу даси? – не слухає Лушня, торгується.

Жид пiшов навкруги стiжкiв обдивлятись. Висмикує колоски зсередини, виминає на долонi, роздивляється.

– А поцому буде? – питає тодi.

– По карбованцю даси? – каже Лушня. Чiпка стояв одстбронь коло одного стiжка, та в землю дивився, мiркував щось.

– Ой, вей! за цей гнiй? – скрикнув жид.

– А почому ж ти думав?

– По копi с сагом... бiльсе не мозна дати...

– Iди ти к бiсовому батьковiї – одрубав Чiпка та й пiшов сам до хати.

Лушня та Пацюк зосталися на току з жидом.

– Нi, Овраме, – каже Лушня: – за таку цiну ти нiде не купиш.

– Це не такий хлiб, Овраме, як ти думаєш, – увернув Пацюк: – це хлiб хазяйський. Ми це знаємо. Ми знаємо, як вiн сiявся, як i складався... Тут хiба зверху трохи затекло, а то тобi – як порох сухе... Ось дивись! – та й висмикнув зсередини стога жменю жита.

Жито було справдi добре: колоски товстi, довгi, повнi сухого зерна.

– Ось на, подивись – яке жито!

Жид хоч сам уже виминав колоски й роздивився певно добре, що то за жито, а проте ще взяв колосок у жменю, вимняв, i розглядав зерно. Лице його нiчого не виказало – нi похвали, нi огуди; тiльки ледве примiтнi iскорки зажеврiли на одну хвилину в його чорних очах, та й тi потухли... Вiн почухав бороду.

– Не скупись, Овраме, – пристає Лушня: – ми тобi його й вимолотимо, до розуму доведемо.

– Ну, сцо з, не скупися? За вiсцо його бiльсе давати?!