Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Сцо це воно буде?! – усмiхнулась жидiвка, на Чiпку глядя.

Вiн прямо пробрався за стiл, на покуття...

– Не питай... давай швидше!

– Не крици, не злякалася... Дивись... скiльки з хоц?

– Та сип, що хоч, гаспидське кодло!

– Цi ти не здурiв, бува?.. Ну?.. Сип... Давай попереду гросi!

Чiпка полапав у кишенi: нi кисета, нi грошей... Вiн скинув свиту:

– На! та давай швидше! – i швиргонув через стiл свиту.

– Сцо менi з твоєї свитки?.. Вона менi непотрiбна... Один з чоловiкiв, що сидiли в шинку та мовчки дивилися, що це робиться з Чiпкою, пiдвiвся з лави, пiдняв з долу свиту, стряхнув, повернув у руках на всi боки.

– Сип, Галько! – каже. – Я за свиту карбованця ложу...

– Сцо ти карбованця? – закричала жидiвка, вириваючи з рук свиту... – Цого ти мiсаєся не в своє дiло! Вона твоя?.. Вiн заставля...

– Так чого ж ти єрепенишся? Каже парубок: сип! Ну й сип...

– Сип... сип, – запорощала жидiвка. – Скiлько з сипати?

– Та давай, щоб тобi дихати не дало, проклята душа... Сип! – гуконув Чiпка на всю хату й ударив кулаком по столу – аж вiкна здвигнули.

– Ну, цетвертину всиплю...

Жидiвка мотнулась з свитою в другу кiмнату, кинула на бебехи свитку, а сама вернулась з четвертиною горiлки поставила її перед Чiпкою, та й знову пiшла до себе. Вона була сердита, що так дорого досталася їй свита.

Випив Чiпка одну чарку, випив другу, випив i третю. Дзенькнуло в головi, посоловiло у вiччю. Люди мовчки дивились, одначе нiхто не зважився перший забалакати.

Коли це – увiйшов у хату Якiв Кабанець.

– А що це. Чiпко? I ти вже?.. – обiзвався. – Вип’ємо, значить?

– Вип’ємо, – понуро одказав Чiпка. А далi смiлiше:  – вип’ємо! – А це вже гукнув на всю хату: Вип’ємо, дядьку, так, щоб аж мiзок у лобi закрутився!