Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– А в його хiба є? – запитав Чiпка про свого супротивника.

Секретар глянув, як п’ятака дав, i знов шморгнув носом.

– Пiдожди, – сказав вiн Чiпцi, йдучи в хату. Жде Чiпка годину, жде двi, жде вже й три... Бачить вiн: люди то приходять, то виходять з суда, а його все не кличуть... Бере його нетерплячка; нудиться вiн... Коли це – виходить сторож:

– Iди до секретаря! – сказав i повiв Чiпку аж через три хати, де сидiло багато судовикiв: однi за дiлом, другi без дiла.

– О-о! вже повiв... чує муха, де струп! – смiялися вони вслiд Чiпцi..

Чiпка ввiйшов у невеличку хатку, де сидiв секретар, обложений кругом дiлами. Сторож вийшов i прихилив дверi. Остався Чiпка з секретарем вiч-на-вiч.

– Ага! – глянувши на Чiпку, сказав секретар, та й знову вп’яв очi в дiло.

Чiпка стояв у порога, мовчав.

– То тобi Порох просьбу писав? – не дивлячись в вiчi, спитав знову секретар, нахилившись над дiлом i щось черконувши пером.

– Порох.

Мовчанка. Чiпцi аж важко стало...

– А що дав?

– Нiчого не дав.

Секретар неймовiрно глянув на Чiпку.

– Знаєш що?.. – почав вiн i запнувся. – Як п’ятдесят рублiв, то й дiло можна поправити...

– Х-хе!.. – хекнув Чiпка, не то усмiхаючись, не то дивуючись.

– Чого ти хекаєш?

Чiпка мовчав.

– А де ж та правда, коли так?! – уголос подумав вiн.

Секретар змiряв його з голови до нiг своїм мишачим поглядом, котрий, здавалось, казав: «Ой, який же ти молодий та зелений!»