Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Як на те ж: устряв за меншою дочкою «чумазий хахол», – отой самий хороший сотниченко Саєнко. Устряв, та й устряв!

– Слушай, Дуня, чого вiн до нас їздить? Я вже сьогоднi йому й руки не подала, – каже раз мати, вирядивши Саєнка.

– Незвичайно зробили... Саєнко – чоловiк як слiд...

– Хто? Чумазий хахол?

– То що, що хахол? – одказує дочка. – Хiба хахли не люди?

– Мазепи! обливанцi... а не люди!

– Та хто там був: чи його купали, чи обливали, – заступається дочка.

– Гляди справдi: чи ти, бува, не вляпалась у того жучка, що так заступаєшся?

– А хоч би й так... Чим не чоловiк?

– Що це з тобою?! Чи вiн тобi рiвня? Твого батька сама цариця вiтала, приймала. Пiсками жалувала... А вiн – що? Може, його батько в гайдамаках був!.. Харциза! дiгтярi! П-ху-у!

– Яке менi дiло до його батька? – одказувала дочка, вже йдучи до себе в хатину. Через день Саєнко знову в Пiсках.

– I стида й сорома немає, й честi! Я йому спину показую, а вiн щодня... Сказано: з хама не буде пана! – каже розгнiвана генеральша.

Отже хам таки свого доїздився. Раз дочка призналась матерi, що вона хама покохала, а хам її покохав, i обоє разом просять у матерi «благословенiя».

– 3-ким? з ким??. – закричала генеральша, мов хто шилом шпигонув її. – 3 дiгтярем?!! Та рука б менi одсохла!

– Ну, як знаєте... Не хочете, – ми й так поберемося... Бог з вами: ви не моя мати, я не ваша дочка!

Як почула таке генеральша, як заллється сльозами...

– Чи я ж гадала, чи я дожидала, щоб моя рiдна дитина так моє серце вразила?

Щось з мiсяць iшла баталiя. А далi – бачить генеральша, що дочки не переможеш, – ще, не дай господи, всьому роду наробить сорому, – взяла та й поблагословила.

Весiлля не справляли: генеральша нездужала... Повiз Саєнко свою молоду жiнку до себе в Китайку, – та не повiз посагу...

Зосталася генеральша сама собi на хазяйствi. Недавно була сiм’я велика, було так весело, гарно; а тепер – нiкому нi розважити, нi розiгнати суму. Старша дочка десь далеко в Московщинi; середня тягається по всiх усюдах за полком, а менша, хоч i недалеко, так же краще її не бачити! Не так її, як її «мазепи», без котрого вона ступня не ступить. Генеральша довiку не простила дiгтяревi того, як вiн осмiлився зневажити «честь» її старинного роду, – побратись з її дочкою!