Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Пiщани зовсiм роти пороззявляли. Однi догадувались, що Максим, видно, в службi грошей заслужив; другi казали, що, мабуть, чи не в Туреччинi де поживився, – може, уклав якого багатого та собi грошi забрав; а третi мовили, що за жiнкою взяв.

Отже, нiхто не знав, не бачив, як Максим жив на хуторi. Як виселився з Пiсок, то нi до його нiхто, нi вiн нi до кого: так мов умер! Якби не доводилось пiщанам бачити його по ярмарках, то, певно, нiхто б не знав, чи є вiн на свiтi, чи вже немає... А то з ярмаркiв, було, привозять новину про Максима: вибудував, мов, оте й те, а намiряється, кажуть, будувати ще й те! Отак переказували люди те, що чули, а самi, на свої очi, нiхто не бачив... Знали тiльки, що в його все було на запорi – позапиране, позамикане...

– Москаль хвортецю собi вибудував! – смiються iнодi пiщани.