Розділ «Хронологія подій Галицько-Волинського літопису»

Тодї ж – десь коло лютого 1285 р., під час татарського походу, Болєслав Зємовитович напав був на околицї Щекарева, а по поворотї своїм з Угорщини – десь в мартї – Лев пустошить околицї Вишгорода й Люблина. Болєслав по тім далї «не престаяшеть злое творя» руським князям, і вони всаджують на нього Литву. Се могло бути ще в 1285 р., могло перейти і в 1286; під сим роком річник Малопольський має записку про напад Литви й Руси на Гостинь, але участником сього похода виступає Конрад (Monum. Pol. h. III. 185).

При нагодї сих оповідань лїтописець наш пригадує епізод з давнїйшого року – «коли Лестько взя Переворескъ», себто з 1280: Поляки тодї напали були на околицї р. Кросни.

Іпат. с. 587 (1283). Похід Татар через Русь на Польщу. І тут лїтописець обмежуєть ся загальним вступом: «И бысть же по сих», але за те дає місяць прихода Татар на Волинь – грудень (по МикулинЂ дни наутріи). Рік дає нам записка волинської кормчої (а властиво – її копії, бо сама вона не заховала ся): «въ лЂто 6794 списанъ бысть сий номоканонъ боголюбивымъ княземъ Владимиромъ сыномъ Васильковымъ – пишущимъ намъ сия книгы поЂхалъ господь нашь къ Ногоєви» (Срезневскій Древніе памятники письма и языка с. 117) – тут, очевидно, розумієть ся сей виїзд Володимира на зустріч Ногаєви. Се мусїло бути десь при кінцї падолиста, бо Татари не спішили ся, йдучи через руські землї і в формі приятельській немилосердно їх пустошачи: коло Володимира вони товкли ся близько тиждень («в недЂлю же минуша город» – треба тут розуміти «недїлю» як тиждень, бо день недїля не припадала на 7 грудня анї в сїм, анї в сусїднїх роках) і рушили далї 7 грудня. Відси пішли вони під Завихост, але не мігши перейти Висли, перейшли під Сендомир, тут перейшли Сян (лїд, видко, вже зміцнїв) і пустошили околицї 10 день, а відси Ногай рушив на Краків, а Телебуга перейшов в Галичину й під Львовом стояв два тижнї. Похід на Польщу таким способом перетягнув ся на сїчень, і тим пояснюєть ся, що в польських лїтописях маємо його під р. 1287 – Monum. Pol. hist. II. 852, III. 51, 76. Як бачимо, хронольоґія Іпатського кодекса по тих кількох щасливих датах при кінцї 70-х рр. тут знову спізнюєть ся на цїлих три роки.

Іпат. с. 589 (1283-5). Пошість. Смерть Михайла Юриєвича. Повінь в Голяндиї. Сї дрібні записки мають вказівки, що дають можливість їх датувати докладно, знаючи рік попереднїй. Пошість у Польщі, на Руси і «в Татарех» був «тое же зимы» як Татари ходили на Польщу, отже 1286/7 р. «Тое же зимы» умер у Юрия син Михайло. «Тое же зимы в наставшее лЂто» – себто в мартї 1287 р. розійшла ся чутка про велику повінь в Нїмечинї; дїйсно під р. 1287 в нїмецьких хронїках читаємо: hoc anno tanta aquarum fuit inundatio in Zelandia, Frisia et Hollandia, quamque nunquam audire fuerat…» Се були початки сформовання Зїйдерзе.

Іпат. с. 590-1 (1285-6). Війна в Польщі. Війна Литви з Нїмцями. Смерть Лешка Чорного. Одна по другій наступають тут три записки з тим самим означеннєм на початку: «того же лЂта»: про усобицю Зємовитовичів, про похід Литви на Ріґу й смерть Лєшка Чорного. Коли б тримати ся того означення, виходило б, що то все стало ся 1287 р., до котрого сї означення нїби належать. Але се показуєть ся неможливим, бо Лєшко умер не в 1287, а в 1288 р., і то в осени. Татарський похід на Польщу, що оповідає лїтопись низше, по записцї про смерть Лєшка, починаючи словами «наставши же зимЂ», належить не до зими 1288, а до 1287 р., і се виразно вказує, що записка про смерть Лєшка тут вставлена пізнїйше (низше про його смерть оповідаєть ся серед істориї остатнїх лїт житя Володимира Васильковича). Чи сама тільки записка про смерть Лєшка вставлена тут, чи може й попереднї? A priori я уважав би більш правдоподібним, що дві попереднї записки не були вставлені, бо описані в них подїї не так визначні, тому більше правдоподібним для них прийняв би р. 1287. На попертє сього теоретичного вивода можу вказати на записку про похід Лєшка на землї Конрада у Длуґоша (II. 486-7) під р. 1287, зачерпнену з незвістного джерела (пор. Semkowicz Rozbiуr c. 308): вона хоч не каже, що Конрад побив Лєшкове військо так рішучо, як оповідає наша лїтопись, але признає сей похід cladibus magis quam victoriis insignior; я думаю, трудно сумнївати ся, що ми маємо тут той самий похід, оповідженїй в нашій лїтописи. Можна б тільки вагати ся, чи уважати дату Длуґоша автентичною? Інтересно, що він кладе сей похід на оден рік з татарським походом на Польщу – се може вказувати, що сї звістки так були сполучені і в його джерелї (похід Литви на Ріґу у нього опущено, і се могло б вказувати на джерело відмінне від нашої лїтописи). З того всього я, повторяю, уважаю для записок про війну Лєшка й литовський похід правдоподібнїйшою датою р. 1287. З рештою ваганнє може бути тільки між р. 1287 і 1288.

Іпат. с. 591-601 (1287 – 8). Похід Татар на Польщу. Остатнї роспорядження Володимира Васильковича. Боротьба за Люблин. Одноцїльне оповіданнє про смерть Володимира Васильковича починаєть ся оповіданнєм про татарський похід і кінчить ся по його похоронї словами: «тутъ же положимъ конецъ Володимировому княженію». Воно подїляєть ся одначе виразно на дві частини: на оповіданнє про подїї 1287-8 р. (до с. 601) і на оповіданнє про хоробу й смерть Володимира (від с. 601, починаєть ся словами «Князю же Володимеру (Васильковичю великому) лежащу в болести своей… болезнь же его сице скажемь)». Для вигоди ми оглянемо кожду частину осібно, але не розриваючи на дрібнїйші частини, бо й для хронольоґії важна звязь подїй, в якій вони оповіджені.

Для першої половини сього оповідання опорною точкою в хронольоґії служить смерть Лєшка, про котру приносить Володимирови вість гонець з Люблина (с. 598). Дату її можна викомбіновати зовсїм докладно – 30 вересня 1288 р. (див. вивід її у Бальцера Genealogia Piastуw c. 332-3): сей рік і день подають правильно деякі польські річники – Monum. Pol. hist. III. 52, 696 (в декотрих иньших є ваганнє між р. 1288 і 1289, але документи не полишають місця для сумнїву). Володимиру вість про Лєшкову смерть мусїли принести, як побачимо, не пізнїйше перших днїв жовтня.

Перед сим маємо такий ряд подїй.

«Наставши зимЂ» похід Татар через Русь на Польщу; Володимир з иньшими князями теж бере участь в сїм походї, але через хоробу його пускають назад, прийшовши до Сяна; перед відїздом з війська Володимир робить своїм спадкоємцем Мстислава Даниловича (с. 591-2).

Володимир вертає з походу до Володимира, звідти, пробувши «мало дней», їде через Любомль і Берестє (в Берестю зістаєть ся два днї) в Камінець і тут лишаєть ся, доки (минувшим же днемь нЂколицемь) не дістає вісти, що Татари вернули ся з Польщі на Львів, обминувши Волинь; при тім, діставши вість про роспорядження Мстислава, Володимир посилає до нього послів з докорами і їх повороту чекає в Камінцї (с. 592-3).

По поворотї своїх післанцїв від Мстислава Володимир їде з Камінця до Раю, сюди закликає Мстислава, і тут «Федоровы недЂли» (на першім тижнї поста) пише тестаменти. По тім Мстислав їде в Володимир і в иньші міста, рекомендуючи ся як будучий князь, а Володимир переїздить з Раю в Любомль, «ту же и лежаше зиму всю (себто – решту зими) в болести своїй» (с. 593-6).

«Наставшу лЂту» Конрад, прочувши про Володимирів тестамент, присилає до Володимира посла, просячи, аби Володимир поручив Мстиславу бути союзником Конрада; Володимир посилає свого посла в сїй справі до Мстислава, і той обмінюєть ся з Володимиром посольством в справі з’їзду з Конрадом. Наслїдком того Конрада закликано на з’їзд, він приїздить в Берестє до Мстислава, відти в Любомль до Володимира, потім в Володимир і Луцьк, де його Мстислав приймав «в Гаю», відти він вертає на Володимир, і тут наздоганяє його висланий з Люблина вістник, з вістею про смерть Лєшка і запросинами від Люблинцїв: він шукав Конрада по слїдам його подорожей по Волини.

Я навмисне піднїс з сього оповідання все що дає якісь вказівки на хронольоґію. З них бачимо виразно, що тут оповідають ся подїї одного року: від зими 1287 до осени 1288 р. Ся хронольоґія потверджуєть ся зрештою (хоч сама так ясна, що й не вимагає потвердження) й порядком лїтописних подїй, що для татарського походу виключають всяке инакше датованнє окрім 1287 р., і польські лїтописи дїйсно записують третїй татарський прихід під р. 1287 (Monum. Pol. hist. II. 852. 990, III. 51, 76). В одній з них додано, що Татари прийшли перед Різдвом, що вповнї відповідає оповіданню нашої лїтописи.

Отже татарський похід – грудень 1287 р.; тодїж Володимир іменує Мстислава своїм наступником. Десь в сїчнї 1288 р. Володимир дістає вість про поворот Татар, потім ідуть його пересилки з Мстиславом, і на «Федоровій недїлї» (7-14 лютого) він пише свої тестаменти. Десь може в червнї було посольство Конрада, потім пересилки з Мстиславом. В другій половинї вересня Конрад приїздить на з’їзд, а в перших днях жовтня наспіла вість про смерть Лєшка в Любомль, бо післанець дуже спішив ся донести сю вість Конраду. Переглянем тепер дальші подїї.

Діставши вість про смерть Лєшка Конрад від разу, тільки попросивши від Володимира деяких бояр для поваги („ать ми честно“), спішить ся під Люблин, але дістає там відправу, а під час переговорів з Люблинцями приходить на Люблин Юрий Львович, що также на вість про смерть Лєшка вибрав ся походом, і пустошить околицї Люблина; се дїяло ся не пізнїйше, судячи по всьому, як у серединї жовтня.

«Бысть же по семь минувшимъ не по колицемъ днем» – або по своїм походї на Люблин, або по відїздї з Любомля Конрада, се великої ріжницї не зробить – Юрий Львович присилає посла до Володимира, просячи собі Берестя; отже се мабуть іще жовтень – кінець його (уважаючи на дальше се пізнїйше не могло стати ся). Володимир відмовляє й посилає свого; посла до Мстислава, упереджуючи, аби теж не годив ся. «Потомь» приїздить посел від Льва з тим же прошеннєм, і знову Володимир відмовляє – се падолист, не пізнїйше, як побачимо з дати смерти Володимира.

Іпат. с. 601-610 (1288). Смерть Володимира Васильковича. В другій половинї оповідання все обертаєть ся кодо дати смерти Володимира; читаємо її на с. 604 дуже нїби докладну: «въ лЂто 6797 (1289) мЂсяца декабря въ 10 день, на святаго отца Мины». Св. Мини дїйсно 10 грудня, нїби все в порядку. Але виходило б, що Володимир жив іще цїлий рік по тих описаних вище подїях – походах на Люблин і посольстві Юрия, і лїтописець позбув сей рік сумаричними увагами? Ся непевність лїтописної дати збільшить ся, коли ми зауважимо на с. 603 замітку, що Володимир умер «свЂтающю п’ятку». Тим часом в 1289 р. 10 грудня було не в пятницю, а в суботу. В пятницю сей день припадав в 1288 роцї. В домовину поклади Володимира «мЂсяца декабря во 11 день, на память святаго Данила Столпника, в суботу»; Данила Столпника дїйсно 11 грудня, але в суботу сей день припадав знов не 1289, а 1288 р. Значить в лїтописній датї смерти Володимира в цифрі року єсть помилка – має бути 1288 р. Дїйсно низше, в екстраваґанциях Хлєбнїк. і Поґодїн. кодексів (с. 608) читаємо, що Володимира поховали «мЂсяца априля въ 6 день, въ среду страстноЂ недЂли», а середа страстна припадала в сей день р. 1289, а ще низше (с. 613) при оповіданню про настолованнє Мстислава сказано, що він сїв на столї «на самый великый день мЂсяца априля въ 10 день», і в кодексах Хлєбнїк. і Погод. додано «в лЂто 6797». Що в сих кодексах, так як і в Іпатськім, смерть Володимира датована теж 6797 р., тож тут бачимо не колїзию двох ріжних датовань, а просту помилку (великдень 1289 р. дїйсно був 10 цьвітня).

Отже Володимирко умер 10 грудня 1288 р. Супроти того його хороба, в котрій він пробув «полно 4 лЂта», мусїла прокинути ся десь зимою 1284/5 р. «Исходящу четверту лЂту и наставши зимЂ» – десь в падолистї – він упав на здоровлю зовсїм; його остатнїй прихід в церкву, оповіджений лїтописцем, мав місце мабуть тиждень перед смертию – так, очевидно, треба розуміти неясні слова: «не въкуша по семь недЂль (недЂлю?) ничегоже» (с. 603). Супроти того його остатнї переговори з Мстиславом і Львом, як сказано вже вище, не могли бути пізнїйше як в жовтнї-падолистї 1288 р. Похоронено Володимира остаточно 6 цьвітня 1289 р.

Іпат. с. 610-4 (1289). Вокняженнє Мстислава. Коромола Берестян. Згода з Литвою. Поміч Конраду. Мстислав не встиг приїхати на похорон Володимира, «но приЂха послЂ» – очевидно дуже скоро по похоронї – десь може 7-8 цьвітня. «И утоми же ся отъ плача и нача розсылати засаду по всимъ городомъ.» Епізод з Берестєм заводить вперед лїтописця, так що він аж пізнїйше (с. 612) вертаєть ся до церемонїї настоловання Мстислава, хоч воно стало ся зараз по його приїздї – 10 цьвітня, на сам Великдень (дїйсно, як я вже сказав, великдень в 1289 р. припадав на 10 цьвітня). Супроти того не було так і часу на розсиланнє залог між приїздом і настолованнєм, хоч можливо, що Мстислав, пильнуючи справи, не чекав свого настоловання (котре – очевидно – навмисно, для більшої паради, відложив на Великдень) для того, аби взяти землю в своє фактичне володїннє (розісланнє залог).

При сїм розсиланню показала ся коромола в Берестейщинї; при тім лїтописець поясняє, що Берестяне сприсягли ся з Юриєм ще «Володимеру князю болну сущю» – правдоподібно в 1288 р., а «Володимеру преставлшю ся» Юрий «въЂха в Берестий и нача княжити в немь». З того виходило б так, нїби Юрий поїхав в Берестє ще в груднї десь 1288 р., але се абсолютно неможливо супроти дальшого: Мстислав, приїхавши в Володимир в цьвітнї, нїчого не знає анї підозріває про зраду Берестян і довідуєть ся про неї від висланої своєї залоги: що в Берестю й иньших містах Берестейщини уже сидить «засада Юриєва». Тим часом приїзд Юрия в Берестє й його вокняженнє нїяк не могло лишити ся в секретї. Тому треба так думати, що Берестяне сидїли тихо аж до похорону Володимира й держали ся льояльно супроти реґенциї, що правила ще до того часу іменем Володимира. Аж коли Мстислав поїхав переймати на себе Володимирове князївство, Юрий вислав у Берестейщину свої залоги, а слїдом і сам поїхав туди (тому під час коли Мстислав посилає свої засади в Берестейщину, про Юрия там не чуємо, а пізнїйше бачимо його в Берестю дїйсно самого).