Розділ «Хронологія подій Галицько-Волинського літопису»

Під час сього походу, очевидно, приходила Литва на Польщу, й коло Берестя її побито (Іпат. 503).

Іпат. с. 505-8 (1229). Данило здобуває Галич. Похід Белї. Час Данилового походу на Галич лїтопись означає дуже докладно, сказавши, що се стало ся під час, коли Василько був у Суздалї на весїлю свого шурина, а весїлє було в цьвітнї 1230 р. (Лавр. 431). З оповідання видно, що Данило був під Галичом раннєю весною: тодї саме рушив лїд на Днїстрі. Отже се дїяло ся мабуть в мартї ще. Королевич Андрій, пущений на Угорщину, радив батькови йти на Данила скорше, не даючи йому часу «укріпити ся». Супроти сього похід мусїв стати ся мабуть таки тогож року, іще перед зимою (великі дощі).

Іпат. с. 508-513 (1230-3). Галицькі замішання. Угри виганяють Данила з Галича й пробують здобути Волинь. Данило знову здобуває Галич. В сих подїях приходить ся нам ориєнтувати ся тільки двома крайнїми датами: попереднїм угорським походом на Данила 1230 р. і походом Данила з Галича в поміч Володимиру київському при самім кінцї 1234 р. (про сю дату в дальшім віддїлї). Між сими границями нам треба розложити такі подїї: конспірациї галицьких бояр з Олександром белзьким; Данило, довідавши ся про них, насилає на Олександра Василька, і той заберає Белз, а Олександер тїкає в Перемишль; Данило йде походом на Перемишль; Олександер тїкає на Угорщину; Судислав понуджує короля до похода; Угри зайняли Ярослав і Галич і пішли на Володимир, Мирослав уложив з ними угоду і відступив Белз і Червен Олександру; король вертає; Данило під той час воював околицї Бужська, по відходї короля іде в поміч Володимиру київському. Всї отсї подїї лїтописець оповідає душком, без найменьших хронольоґічних означень. Аж тут приходить: «По тЂхъ же лЂтЂхъ движе рать АндрЂй королевич»…, – нїби довша перерва, але приглядаючи ся оповіданню, бачимо, що в сїм місцї не могло бути нїякої значнїйшої перерви, бо Данило був іще в Київщинї, коли Андрій рушив свою «рать» на нього; очевидно, нове оповіданнє роспочинаєть ся звісткою про посольство Володимира до Данила. В нїм, по оповіданню про сей похід Андрія, стрічаємо хронольоґічну вказівку, що се дїяло ся перед великоднем. Тому що потім ми маємо ще одну весну перед новим роком 1235, очевидно, що тут ми маємо весну 1233, і таким чином всї вичислені подїї обмежають ся часом від кінця чи від осени 1230 р. (від похода Угрів на Галич) до весни 1233 р. (великдень був 3/IV). Очевидно, вони наступали по собі досить скоро. Конспірациї бояр і похід Василька на Белз можуть припадати на кінець 1230 і першу половину 1231 р.; похід Данила на Перемишль – 1231; новий угорський похід, Угри під Володимиром, Данило воює Галичину – 1232 р.; Данило іде в Київщину, Андрій рушає походом на Волинь – зима 1232/3 р., битва під Шумськом – март 1233.

В велику суботу 2/IV. 1233 Данило був у Торчеві під Шумськом і готовив ся до дальшої боротьби. Зараз по тім прислав до нього Олександер, просячи прийняти його в союз. «Тра†же бывши» (май?) Романовичі з ним попустошили околицї Плїсниська. Королевич відповів новим походом на Волинь, против нього Данило стягнув Половцїв і князїв Володимира київського й Ізяслава Мстиславича. Від Перемиля Угри вернули ся в Галичину, але Романовичі пішли слїдом і прийшовши під Галич, 9 тижнїв чекали леду, аби Днїстер перейти. Отже кампанїю під Перемилем можна би класти десь на серпень-вересень, похід Андрія – на лїто 1233 р. З угорських джерел знаємо, що король Андрій був вибрав ся тодї в Галичину в поміч сину: з кінця серпня маємо грамоту, видану в Березї, в дорозї, але мабуть він вернув ся з дороги, бо лїтопись про нього нїчого не згадує.

Коли Данило перейшов Днїстер – Галичане виїхали до нього, «малу же времени минувшю» королевич умер, і галицькі бояре піддали ся – мб. початок 1234 р. «ВеснЂ же бывши» Олександр, що під Галичом зрадив Данилу, подав ся в Київщину (мб. зачувши, що Данило йде на нього), але Данило зловив його в Хоморськім лузї.

Іпат. с. 514-6 (1234). Похід Данила в Чернигівщину. Повстаннє галицьких бояр. Данило виходить з Галича. Похід Данила в Київщину, на заклик Володимира Рюриковича, і відти під Чернигів, датує 1 Новгородська л. 1235 роком. Близші означення дає Галицька лїтопись, кажучи, що Данило воював Чернигівщину «отъ крещения до вознесения», значить заклик Володимира і похід Данила треба класти на остатнї місяцї 1234 р. Коло вознесения (17/V) Данило вийшов з Чернигівщини (в Галицькій лїтоп. він «створи миръ» з Михайлом чернигівським, по Новгородській – Михайло змусив Данила забрати ся, «створивъ пре лесть» і побивши богато Галичан). На Київщину прийшли Половцї, й Данило, хотївши з початку забрати ся від разу з Київщини до дому, потім рішив помогти Володимиру, і під Торчеськом попав у таку біду, що стратив решту війська й мусїв тїкати в Галич – се було би десь в маю-червнї. Се дає початок боярській ворохобнї; вивабивши Василька з залогою з Галича, бояре змушують Данила забрати ся звідти. Данило подав ся на Угорщину, а вернувши звідти пустошить Галичину разом з братом «зимЂ приспЂвши» – отже в остатнїх мїсяцях 1235 р.; супроти того вихід Данила з Галича мусїв би мати місце десь в осени 1235 р. Дїйсно, угорські лїтописи кажуть, що Данило брав участь в церемонїї інтронїзациї Белї 14/X. 1235, по смерти його батька кор. Андрія.

Іпат. с. 516-7 (1235). Боротьба за Галич. Похід Данила на «крижевників». На спустошення Романовичів (при кінцї 1235 р.) галицькі бояре відповіли походом в околицї Случи з болоховськими князями; їх побито під Камінцем, а болоховських князїв забрано в неволю, «лЂту же наставши» союзники галицьких бояр Михайло й Ізяслав почали жадати від Данила, аби пустив тих невільників; значить, похід бояр треба класти на першу половину 1236 р. (весна?).

Потім (хронольоґічний порядок очевидний) Михайло й Ізяслав стягають на Романовичів руські сили, Конрада мазовецького й Половцїв; Романовичі розбивають сї сили, не даючи їм злучити ся і відтягають Половцїв; Михайло вертає. «ЛЂту же наставши» Романовичі самі йдуть на Галич, але заставши Михайла з великими силами вертають. «Тое же осени умириста ся». Отже сей похід дїяв ся лїтом 1237 р., а для попередньої кампанїї маємо час від осени 1236 до весни 1237 (судячи по тому, що військо Конрада топить ся в. Вепрі, тікаючи, можна думати, що се не була зима); в осени 1237 наступило коротке помиреннє. «ВеснЂ же бывши» (отже весна 1238 р.) Романовичі ідуть на Ятвягів, але з огляду на те, що ріки дуже розлили ся, в Берестю зміняють плян і постановляють напасти на «крижевників, Тепличів, рекомих Соломоничів» і відібрати від них свою отчину (проф. Дашкевич виказав з повною правдоподібністю, що тут іде мова про Дорогичин, відданий в попереднїм 1237 р. хрестоносним рицарям). «В силЂ тяжцЂ» Романовичі йдуть на місто й здобуваюсь його «мЂсяца марта» – 1238 р.

Іпат. с. 517-8 (1235). Дальша боротьба за Галич. «В томь же лЂтЂ» Данило пішов на Галич, але Михайло з Ростиславом дали йому Перемишль і на тім стала згода; тодї Данило «по том же лЂтЂ» укарав Конрада, напустивши на нього Литву, самого ж його в тім часї не було на Руси: він був в Угорщинї з братом, запрошений королем: причиною було, що Данило з Васильком виберали ся були в поміч австрийському герцогу на цїсаря Фридриха, але угорський король їм відрадив, а тепер запросив їх «на честь». Тут і низше ми маємо кілька вставок для пояснення, що переривають хронольоґічний порядок оповідання, який ми бачили.

І так в попереднїм віддїлї ми бачили, що в осени 1237 р. прийшло було до згоди між Данилом і Михайлом, тепер же читаємо без всяких пояснень нового розрива, що «въ томь же лЂтЂ» Данило пішов на Галич, і се привело до уступлення йому Перемишля. Я думаю, се треба розуміти так, що тут іде мова про туж осїнню згоду 1237 р. – лїтописець повторяє давнїйшу звістку, доповняючи її подробицею про Перемишль, аби описати дальші стадиї боротьби за Галич. «В томь же лЂтЂ» зовсїм зрозуміле при мартівськім численню: Романовичі ішли на Ятвягів іще в кінцї 1236 мартівського року. «По том же лЂтЂ» – «на другий рік» (се навить трудно витолкувати, прийнявши, що тут був іще оден похід на Галич, закінчений передачею Перемишля), себто в мартівськім 1238 р., Данило забрав ся до Конрада – напустив на нього Литву; на се маємо весну 1238 р. (евентуально й пізнїйше, але, як побачимо, вистане на се й весна). Данило з Васильком сам тодї був на Угорщинї; їх похід в поміч австрийському герцоґу мав би місце в 1237 р. (судячи по австрийським подїям найвідповіднїйшим часом була б рання весна 1237 р., бо цїсар рушив на герцоґа при самім кінцї 1236 р., а в цьвітнї 1237 р. вже вийшов з Австриї, вибераючи ся походом на Італїю, і сю весну Романовичі могли мати свобідну. «Королеви же возбранившу има, возвратиста ся во землю свою». Очевидно, аж пізнїйше запросив їх Беля «на честь», і вони були у нього десь весною 1238 р. Як бачимо, наш хронольоґічний рахунок витримує сї всї проби.

«И по томь приде Ярославъ суждальскый и взя Киевъ подъ Володимеромъ»… З 1 Новгор. видко, що се стало ся ще в 1236 р.; лїтописне «и потомъ» належить не до сього факта, а до того, до чого він веде властиво свою мову: до відібрання Перемишля від Данила, що привело до нового похода на Галич; його оповіданнє про Київ служить тільки вступом, а «и по томь» не на місцї всадженим переходом: Ярослав забрав Київ від Володимира (се треба звязати з оповіданнєм про київські подїї 1235 р. і з згадкою про Вододимирову поміч Данилови в кампанїї 1236/7 р. – Іпат. с. 515 і 516), але незадовго уступив ся (весна 1238 р.), і Київ забрав Михайло (весна ж таки 1238 р.?), а в Галичі лишив Ростислава, – аж по сїм властиве оповіданнє, до котрого належить те «по томь»: «и отъяша отъ Данила Перемишль». Се могло мати місце, судячи по попереднїм датам лїтом або в другій половинї 1238 р. «Бывшю же межю има овогда миру овогда рати», Данило, використавши похід Ростислава на Литву, несподїваним нападом захопив Галич – се могло стати ся вже в осени 1238 р., але могло наступити й пізнїйше, в 1239 р., бо ми маємо цїлий майже 1239 р. ще до роспорядження. Ростислав наспів під Галич слїдом за Данилом, але довідавши ся, що стало ся, пустив ся на Угорщину.

Іпат. с. 519-2 (1237). Похід Бату. «В таже времена» – починає лїтописець своє оповіданє про погром 1238-9 р., і се як бачимо, зовсїм відповідає хронольоґії оповіджених ним галицьких подїй. Оповіданнє починаєть ся нападом на Рязанську землю, що став ся в груднї 1237 р., потім напад на Суздальщину – на Володимир (лютий 1238 р.), потім, проминувши битву на р. Сити і похід на Новгород, лїтописець оповідає облогу Козельська, що мала місце весною 1238 р. Потім похід в землю Половецьку, напади на Переяслав і Чернигів і прихід «Меньгукана» під Київ; з тих звісток, які ми маємо про похід Бату, виходить, що війна з Половцями зайняла десь решту 1238 р., а ті походи на українські землї – осїнь 1239 і найдальше початок 1240 р. З дальшого побачимо, що прихід Менке під Київ не міг стати ся пізнїйше як на початку 1240 р., а правдоподібнїйше, що став ся він не пізнїйше осени 1239 р.

Іпат. с. 521-2 (1238). Галицько-волинські подїї перед і під час похода Бату. Після приходу Менке («потомъ же») Михайло утїк, слїдом за сином, на Угорщину. Опорожнений Київ зайняв Ростислав Мстиславич, але Данило пішов на Київ, нагнав Ростислава, взяв його собі й посадив від себе намісника, а від Ярослава Інґваровича відібрав свою сестру – Михайлову жінку, що Ярослав був узяв у неволю під час Михайлової втїкачки. Тим часом Михайло з Ростиславом, не знайшовши привіта у Белї, помандрували в Польщу (правдоподібно – надїяли ся там знайти союзників для боротьби з Данилом, але дарма). Відти Михайло роспочинає зносини з Данилом, і вони кінчать ся згодою; Михайло з Ростиславом приїздять до Данила, й тут приходить до умови, що Михайло візьме Київ, Ростислав Луцьк, але Михайло «за страхъ татарьскый» не відважаєть ся йти в Київ (думаю, з сього виходить, що тодї ще Татари не роспочали свого походу на Київ, бо се було б реальнїйше від простого «страху татарського», а підношу се тому, що між походом Татар на Київ і його облогою минув певний час, бо Татари стояли над Днїпром, чекаючи, аж замерзне). Михайло лишив ся в гостях у Данила, і Романовичі позволяють йому «ходити по їх землях» і дають йому великі запаси всякої поживи (очевидно, він гостював не дуже коротко). Аж тепер приходить вість про київське взятє – значить десь середина грудня, і Михайло, настрашивши ся, тїкає на Шлезк, а відти десь коло часу Лїґницької битви (9/IV 1241) їде до Конрада.

Як бачимо, одинокою опорною точкою для хронольоґії сих подїй служить вість про київське взятє. Ориєнтуючи ся нею, мусимо покласти переговори Михайла з Данилом і переїзд його до нього десь на весну-лїто 1240 р. найдальше, а може й скорше. З Угорщини до Польщі Михайло з Ростиславом мали б мандрувати зимою 1239/40, найдальше під весну 1240 р., супроти того втїкачку Михайла з Київа правдоподібнїйше буде класти на осїнь 1239 р.

Іпат. с. 522-4 (1240). Бату здобуває Київ, похід його на Угорщину через Русь. Мандрівка Данила й поворот його на Русь. Дату київського взятя дає Суздальська лїтопись – 6/XII. 1240. Дальший похід Татар через Волинь і Галичину хронольоґізуєть ся датою приходу Татар в Угорщину: в середнїх днях марта 1241 р. були вони вже там, отже марш через Волинь і Галичину й знищеннє тутешнїх міст припадають головно на сїчень і лютий 1240 р. На Угорщинї, по словам лїтописця, Татари «стояша три лЂта»; тут, як звичайно, лїтописець рахує рік початку й рік кінця: в дїйсности Татари пробули на Угорщинї трошки довше як два роки і десь в цьвітнї 1242 р. Бату рушив звідти назад.

Перше нїж в Галичину дійшла вість про похід Татар на Київ (прихода поганыхъ Татаръ на Кыевъ), але очевидно, не довго перед тим, як виходить з текста, – Данило виїхав був на Угорщину, значить в осени 1240 р. (бо, як сказано, Татари рушили на Київ десь пізнею осїню 1240 р.). Відти Данило поїхав назад у Галичину, очевидно – ще не маючи відомости про київське взятє, але стрів ватаги утїкачів з Руси очевидно – від них довідавши ся про татарський погром і загальну паніку, постановив іти в Польщу – се була мабуть друга половина грудня 1240 р. В Польщі Данило зістаєть ся, доки не дійшла до нього вість, що Татари вже вийшли з Руси – значить десь середина або друга половина марта 1241 р. – і тодї він пішов на Дорогичин, де його не пустили до міста, а відти на Берестє й Холм. Більше меньше разом з тим виїхав з Угорщини Лев та з’їхав ся в Володаві з батьком, і Михайло через Володимир і Пинськ поїхав до Київа, отже все рання весна 1241 р.

Іпат. с. 525 (1240). Боярська анархія. Хоч характеристика боярської самоволї має загальний характер, але вона, очевидно, привязана до конкретних фактів: посольства Якова до Доброслава і арештовання Доброслава й Григория; се арештованнє мало місце перед походом Ростислава на Бакоту (Курило, що прогнав його з Понизя, мабуть був посланий «исписати грабительства нечестивыхъ бояръ» уже наслїдком того арештовання), отже найдальше в осени 1241 р. Боярська самоволя в найбільше драстичних формах мусїла проявляти ся під час мандрівки Данила 1240-1 рр.

Іпат. с. 526-9 (1241-5). Походи Ростислава на Галичину. Шлюб Ростислава з королївною. Смерть Михайла Всеволодича. Опорною точкою служить нам похід Татар з Угорщини, що мав місце весною 1242 р. Коло неї ґрупують ся подїї так: Ростислав з Болоховцями і галицькими боярами іде під Бакоту; печатник Курило виступив против нього, і Ростислав вернув ся «за ДнЂпръ». Данило зараз пішов на Болоховцїв і знищив їх землю. Ростислав, «собравъ вои» іде новим походом на Галичину і засїдає Галич, а в Перемишль висилає Константина Рязанського. Данило з Васильком «скоро» ідуть на Галич, і Ростислав тїкає; тут приходить вість, що Татари рушили з Угорщини, й вона змушує Данила кинути нагінку за Ростиславом. Данило висилає на Перемишль дворського, сам їде на Понизє, а звідти до Холма, і в Холм приходить до нього вість, що Батий «воротилъ ся есть изъ Угоръ» (очевидно – на галицьку Русь) і післав своє військо – ухопити Данила. Отже се було десь при кінцї весни 1242 р. (не маючи докладнїйших відомостей і хронольоґічних дат про похід Бату з Угорщини, близше не можемо означити сього моменту»).

Супроти того всього похід Ростислава на Галич і Данила на Ростислава треба класти на весну 1242 р. Похід Ростислава на Бакоту і Данила на Болоховцїв мусїв мати місце не пізнїйше як осїню-зимою 1241 р. (Ростислав звідти вернув за Днїпро, отже новим походом не міг вибрати ся дуже скоро). Ростислав стрів ся з Татарами і втїк на Угорщину також не дальше як при кінцї весни 1242 р.

Час шлюбу Ростислава з королївною можна означити тільки з досить далеким приближеннєм: Михайло наложив головою у Бату в 1246 р., в вереснї. Перед тим він їздив на Угорщину, прочувши про весїлє сина, але що йому там Беля й Ростислав «чести не створи ста», тож він вернув ся в Чернигів, і потім поїхав в Орду. Супроти того шлюб Ростислава треба б класти на р. 1243-4; супроти дальших вказівок правдоподібнїйший рік 1243.