Розділ «Хронологія подій Галицько-Волинського літопису»

По сїм Данило збераєть ся знову йти на Ятвягів, але вони висилають послів, заявляючи свою покору; Данило висилає свого даньщика зібрати з них дань і частину зібраної данії посилає в Польщу «послушьства ради». Се мало б місце в 1255 р. відповідно до нашого рахунку. Така хронольоґія знаходить собі потвердженнє в дипльоматичнім актї, в нашій лїтописи не згаданім: при кінцї 1254 р. Данило уложив трактат з пруськими рицарями, де ті признавали йому й його союзнику Зємовиту мазовецькому права на третину Ятвязької землї: отже в сїм часї Данило заходив ся коло того, аби закріпити свою власть над Ятвязькою землею (згадка про «рубленнє городів» в Ятвяжській землї – с. 553), і післана в Польщу дань, як я мав нагоду зазначити (Істория Укр. —Руси III с. 170), була не так чемністю, як застереженнєм своїх прав на сю територию супроти Польщі.

Іпат. с. 554-5 (1257). Кінець австрийської справи. Згадавши про Романа в остатнїх епізодах, лїтописець для пояснення, як Роман з’явив ся знову на Руси («си же преже сказахомъ, яко Вышелкъ бЂ далъ Новгородокъ Романови»), уважає потрібним доказати історию його участи в боротьбі за австрийську спадщину, недокінчену на с. 545. Оповіданне її зістаєть ся унїкатом: в нїмецьких джерелах не маємо нїяких подробиць про Романа, вони тільки побіжно згадують його шлюб і заразом утечу, як епізод ефемерний, другорядного значіння. З сього можна здогадувати ся, що побут Романа в Австриї не був надто довгий; але з оповідання нашої лїтописи видко, що не був він і надто короткий, трівав принаймнї з який рік (часто же приходящу на нь герцюкови – отже Роман видержав кілька нападів Отокара). Під час коли Данило мирив ся Мендовгом (1254), Роман, як ми бачили, був уже на Руси. З другого боку під час походу Данила на Шлезк (мб. лїто 1253) Роман мусїв бути ще в Австриї (судячи з оповідання на с. 545). Його поворот супроти того можна класти на кінець 1253 – початки 1254 р.

Іпат. с. 555-6 (1257-8). Війна з «татарськими людьми». Литовський напад в околицї Луцька. «По рати Кремянецкой КуремсинЂ» Данило відповів на його напад походом на підвластні Татарам землї: ряд походів на Межибоже, на Болоховцїв, на Побоже. Все се могло мати місце ще при кінцї 1254 р. та зимою 1254/5, бо дальша кампанїя переходить уже на весну – мабуть 1255 р.: «веснЂ же бывши» Данилове військо воює землї по Случи й Тетереву. Потік Данило збераєть ся до походу на Київ, але сей похід кінчить ся на зруйнованню Возвягля. Литовське помічне військо, що наспіло слїдом по зруйнованню Возвягля, задумало винагородити себе грабованнєм Волини, але їх побито під Луцьком; з подробиць сього останнього епізода видко, що то не було зимою (Литвини тонуть в озері). Таким чином похід Данила на Возвягль треба класти на осїнь 1255 р. Відкладати на 1256 рік його нема причини, бо лїтописець нїчим не натякає, аби між весенною кампанїєю й сим походом минув цїлий рік.

Іпат. с. 558-560 (1259-60). Похід Куремси на Волинь. Пожежа Холма. «Потомъ же» став ся похід Куремси на Волинь. Він очевидно був відповідею на війну Данила з татарськими людьми. Зроблений був нагло, й очевидно – не трівав довго, бо обчислений був на несподїванку; з подробиць видко, що було се десь при кінцї року, кози вже зайшла зима, але ріки ще не замерзли: «зимЂ бывъши и водЂ велицЂ» (с. 557). Можливо, що се дїяло ся ще тогож 1255 р., при кінцї; хоч можна думати й про пізнїйший час, але нїщо виразно не вказує на нього, – противно, дальша хронольоґія промовляє скорше за 1255 р.

Пожежа Холма, як виразно каже лїтописець, стала ся під час сього Куремсиного похода. Відбудовував його Данило тодї, як «бЂ грады зиждай противу безбожнымъ татарамъ», значить перед руйнованнєм міст (осїнь 1259 р.) – отже 1256-9 р.

Іпат. с. 560-1 (1260). Бурандай приходить на місце Куремси. Похід його на Литву. Дату похода Бурандая на Литву дає Воскр. л. – 1258 р. (Того же лЂта взяша Татарове всю землю Литовскую, а самихь избиша); супроти того, що скажемо низше, з більшою правдоподібністю мабуть треба думати про першу половину року. Як дуже обережний полїтик (таким показує його лїтописне оповіданнє), Бурандай, певно, не зараз кинув ся на Русь (похід на Литву, певно, був лише поводом до відновлення залежности Романовичів), тож прийшов він на місце Куремси дещо ранїйше – десь мабуть в р. 1256/7.

А се знову стало ся по походї Куремси «времени минувшу», так що Куремсу, видко, не зараз забрали по його остатнїй компромітациї з волинським походом – може шануючи його амбіцию, а може й наслїдком важнїйших справ, що займали тодї Орду: коло р. 1255 мав умерти Бату.

При нагодї сього похода на Литву довідуємо ся, що між Романовичами і Мендовгом став ся розрив: Войшелк ухопив Романа, і волости його забрано. Остатнїй раз бачили ми Мендовга союзником Данила в 1255 р., отже розрив став ся між 1255 і 1258 рр. Але що Романовичі аж тепер взяли ся шукати Романа, і то в такий не конче відповідний час – під час татарського походу (Данило все ухиляв ся від Татар, а тепер сам поїхав на Литву, ризикуючи наїхати на них), то з сього треба здогадувати ся, що Романа ухоплено як раз тодї, й тепер шукали за ним по горячим слїдам. Супроти того, що причиною розрива Мендовга лїтопись низше (с. 565) уважає участь руських князїв у походї Бурандая на Литву, можна з значною правдоподібністю думати, що поводом до арештовання Романа і відібрання його волостей була ся участь, отже стало ся се на першу вість про похід руських князїв разом з Бурандаєм на Литву (Лятковский думає, що причиною розрива було знищеннє литовського війська під Луцьком 1255 р., але що литовське військо дало само повід до того, то я не думаю, аби се могло послужити поводом, зрештою дивно було б, що аж тепер, в 1258 р. Романовичі взяли ся до Литви).

Іпат. с. 561-5 (1261). Другий похід Бурандая. Докладну дату його можна вивести з польських джерел: спустошеннє Польщі Бурандаєм вони згідно датують 1259 роком (Monumenta Poloniae hist. II с. 585, 807, III с. 73, 307, річник Красїньских дає р. 1260, ib. с. 133, але се мабуть тому, що татарська руїна, як побачимо, перетягнула ся і в 1260 р.). Ваганнє є тільки в датї місяця: пізнїйша папська була, 1295 р. датує зруйнованнє Сендомира 2 лютим (in festo purificacionis b. Marie), Великопольська Хронїка (т. зв. Боґухвала) – місяцем падолистом (ante festum Andreae apostoli). Не підлягає сумнїву, що остатня дата певнїйша: наша лїтопись, дуже детально описуючи татарський похід, каже, що Татари перебрели Вислу під Завихостом, ідучи під Сендомир. Супроти того й прихід Бурандая на Волинь треба класти десь в початках падолиста 1259 р. Се потверджуєть й тим, що в Володимирі було весїлє Васильківни з Андрієм Всеволодичом, коли прийшла вість про прихід Бурандая, отже десь перед запустами Пилипівки. Річник Красїньских каже (l. c.), що Татари пустошили Польщу протягом двох місяцїв, отже вийшли б з неї десь в сїчнї-лютім.

На вступі сього оповідання маємо трудність: вступна фраза читаєть ся в Іпатськім кодексї: «По семъ же минувшему лЂту бысть тишина по всей землЂ», в Хлєбнїковськім і Поґодїнськім натомість: «минувшима двума лЂтома». Вибрати між сими двома вариянтами не легко: можна припустити навить поправку самого автора. Коли прийняти, що перший прихід Бурандая став ся в першій половинї року, то в стилю лїтописи обидва означення можливі, бо рахували, як ми знаємо вже, і рік вступний, отже можна було рахувати або що минув ся цїлий рік, або що напад Бурандая став ся по двох (неповних) роках. Там де в гру входить хронольоґія, я маю більше довіря до Хлєбнїковського кодекса, і тому волїв би два роки.

Іпат. с. 565 (1262). Литовські напади на Польщу й Волинь. Описаний тут напад Литви на Польщу, виїмково, зовсїм добре датований в Іпатськім кодексї: смерть Зємовита під час литовського нападу польські джерела згідно датують 1262 роком (Monumenta Pol. hist. II. 807, 839, 878 й инь.). Але не можна думати, щоб іпатський хронольоґізатор опер ся тут на якійсь хронольоґічній традициї (польській): на справедливу дату трапив він припадково тому, що датувавши Бурандаїв похід 1261 роком (замість 1259) і не підозріваючи перерви, положив над литовською війною безпосередно дальший – 1262 рік. День смерти Зємовита і в польських джерелах (l. c.) маємо той самий, що в Галицькій лїтописи – 23 червня, канун Івана, «на самая купальня». Таким чином литовський похід на Польщу датуєть ся зовсїм докладно – червнем 1262 р. Коли стали ся напади Литви на Волинь, лїтописець не каже виразно, але цїле його оповіданнє дає розуміти, що по нападї на Польщу. Було їх два, оден кілька день по другім (тое же недЂлЂ). Їх супроти того треба класти на другу половину 1262 р., почавши від липня. Значного часу між литовським нападом на Польщу й волинськими набігами нема причини припускати: лїтописець нїчим на се не натякає, противно, з подробиць битви з Литвою коло Мельницї виходить, що се не була ще зима (озеро не замерзло), отже мабуть не пізнїйше як осїнь 1262 р. Теж саме виходить і з дати дальшого епізода (з’їзд в Тернаві).

Вислані в трофеями післанцї нагнали Данила коло Телича (Тилича, в Карпатах?), коли він їх на Угорщину. Значить, його подоріж мала місце в другій половинї 1262 р.

Іпат. с. 567 (1262). З’їзд в Тернаві. По словам лїтописця з’їзд в Тернаві став ся рік перед смертию Мендовга, отже 1262 р., а що сей з’їзд був по литовських набігах і по поворотї Данила з Литви, то значить не скорше як при самім кінцї 1262 р.

Іпат. с. 567-9 (1262-4). Смерть Мендовга. Литовські замішання. Войшелк починає княжити. Весїлє в Брянську. Дату смерти Мендовга дає згідно 1 Новгор. л. і краківська Капітульна (Mon. Pol. h. II. 807) – 1263 р., і вона має всяку певність. Галицька лїтопись каже, що се стало ся в оеени. Намогильна напись Мендовга, про котру переховав звістку Нарбут, мала мати дату 12/IX. 1263; але ся традиция не дуже певна.

Тепер треба, ориєнтуючи ся датою смерти Мендовга, розібрати ся в иньших подїях сього епізода. Насамперед – істория Войшелка. Вона, очевидно, описана вже иньшим пером, нїж та що на с. 551. Порівнюючи їх, бачимо, що Войшелк поїхав «до Галича к Данилови князю и Василкови» десь в 1254. Тодї мав він хрестити Юрия Львовича. Потім він пробув «3 лЂта», то значить два до три роки, в Полонинї, отже 1254-6, можливо – 1255-7, і тодї хотїв їхати на Атос, але вернув ся з дороги й перебував в монастирі коло Новгородка, та вже в 1258 р., як ми знаємо, відібрав собі Новгородок від Романа.

«Въ то же веремя» умерла Мендовгова жінка, означеннє таке загальне, що нїчого не варте, бо перед тим говорить ся про житє Войшелка в монастирі. Судячи по оповіданню, не повинно воно було стати ся дуже довго перед смертию Мендовга; можна припустити й кінець 1262 – початок 1263, як робить Лятковский (op. c. с. 423), хоч се й буде дещо довільно.

Похід на Романа Брянського став ся перед самим убийством Мендовга; як би вірити тій датї смерти Мендовга – 12 вересня, то похід треба б класти десь на кінець серпня, або початок вересня; але й тримаючи ся лїтописи мусимо ми класти його на початок осени. Тодї було й весїлє у Романа в Брянську.

По словам 1 Новгор. лїтоп. Товтивил загинув ще того ж року, значить – найдальше до кінця лютого 1264 р. Дїйсно, згадана лїтопись краківської капітули дає смерть Стройната (Треняти) під 1264 (Monumenta Pol. h. II. 808, пор. III. 133). Таким чином князюваннє Треняти треба класти на р. 1263/4, поворот Войшелка на 1264.

Хронольоґізатор Іпатського код. і тут трапляє на вірні дати, але треба тільки глянути на сю хронольоґізацию, аби переконати в її припадковости (шлюб в Брянську опинив ся під 1264).

Іпат. с. 570 (1264-7). Смерть Данила і Василькової княгинї. Комета. «Мятежь въ ТатарЂхъ». Така важна подїя в істориї Галицько-волинської держави як смерть Данила не має безпосередньої дати, й вона мусить бути викомбінована з иньших дат. Що правда, ми маємо в деяких польських лїтописях (R. Traski – Monum. Pol. h. II. 840, R. Franciszkaski krakowski – III. 48, R. Maopolski – ib. 141) дату – р. 1266, але ся дата нездала, як побачимо низше, й мусить операти ся на непорозумінню – низше попробуємо вияснити, як вона могла з’явити ся.