Розділ «Хронологія подій Галицько-Волинського літопису»

Дату смерти Михайла – 1246 20/IX дає Суздальська лїтопись, його житиє (давнїйша версия у Макарія Исторія рус. церкви, V с. 421) натомість дає 1245 р. (під сим же роком уміщено його житиє в 1 Новгор.). Уважаю певнїйшою дату Суздальської лїтописи, а властиво те, що тут смерть Михайла поставлена під одним роком з смертию Ярослава, котра дїйсно стала ся 1246 р., як видко з оповідання Карпінї (Recueil des voyages IV с. 761); докладне оповіданнє про смерть Михайла (с. 621), яке маємо у сього подорожника, теж завдячуємо, очевидно, тій обставинї, що Михайла забито під час побуту Карпінї в Ордї.

Іпат. с. 529-31 (1245-8). Походи Романовичів на Люблин. Похід Ростислава на Перемишль. Литовські напади. Terminus non ante служить нам похід Татар з Угорщини й татарське войованнє «до Володавы» – весна 1242 р., terminus non post – 1245 р. (Ярославська битва). В оповіданню про війну Романовичів в околицї Люблина лїтописець не каже про те, що вони опанували саме місто: вони тільки змушують Люблинцїв бути невтральними; можливо, що вони аж пізнїйше опанували його, але можливо, що наша лїтопись тільки в більш мягкій формі сю анексию представила. Польські хронїки датують її 1243 або 1244 р. (Monumenta Poloniae hist. II. 804, III. 307). Супроти сього всього походи Романовичів на Люблин треба класти коло р. 1243. На той же рік, себто – евентуально й на початок дальшого, до 1/III – очевидно кладе лїтописець похід Ростислава на Перемишль і («в то же лЂто») набіг Литви в околицї Пересопницї. При тім сей похід Ростислава став ся вже по його шлюбі.

«Потомъ же минувшимъ лЂтомъ» став ся набіг Литви в околицї Мельницї. Сказати напевно, коли се стало ся – ще перед Ярославською битвою (тодї треба б се класти десь на 1245 р.), чи пізнїйше, трудно, бо лїтописець тут зберає істориї литовських набігів з ріжних часів. Тому й близшу дату не будемо старати ся означити. Оповівши про сей напад, лїтописець пригадує, як були побиті Ятвяги «преже войны черниговьское», себ то кампанїї зимою 1234/5 р., «сЂдящу (Данилу) в ГаличЂ»; Данило тодї в Галичу засїв, по нашому рахунку, при кінцї 1233 р., значить той набіг Ятвягів став ся в 1234 р.

Іпат. с. 531-5 (1249). Битва під Ярославом. «Потомъ же» починає своє оповіданнє лїтописець: сї слова належать або до набіга Литви в околицї Пересопницї (означеного словами «въ то же лЂто»), або до набіга їх в околицї Мельницї (означеного словами «минувшимъ лЂтомъ»), отже се означеннє не дає нам опори. На щастє, не потребуємо тим дуже журити ся, бо можемо вивести дату ех post: з подорожі Данила в Орду, що стала ся в осени 1245 р. Супроти того для Ярославської битви можна би вагати ся тільки між 1244 і 1245 р. Але що лїтописець від оповідання про Ярославську битву переходить зараз до подорожи в Орду, без всяких переходових фраз, се вказувало б на самий короткий час між битвою й подорожею; сьому відповідають і хронольоґічні дати: битва стала ся в серпнї, Данило поїхав десь в жовтнї. Все се промовляє за 1245 р. Битва стала ся «на канунъ в. мученику Фрола и Лавра», значить 17 серпня. Битву випередили: похід Ростислава «в Лядьскую землю», за помочию; облога (недовга) Ярослава; Данило й Василько посилають наперед під Ярослав Андрія; все се одначе не забрало богато часу, як видко з оповідання лїтописця, так що похід Ростислава з Угорщини не потрібуємо класти скорше як на лїто 1245 р. (липень?).

Іпат. с. 535-7 (1250). Подоріж Данила в Орду. Дуже докладну хронольоґію подорожи Данила в Орду дає комбінация лїтописного оповідання з записками Пляно-Карпінї: приїхавши на початку 1246 р. (в сїчнї), він не застав Данила, бо той був ще в Ордї (Recueil des voyages IV с. 736). По словам же лїтописця, Данило по дорозї в Орду приїхав у Київ «на праздникъ святаго ДмитрЂя», себто 26 жовтня. Таким чином поїхав він з дому мабуть в серединї жовтня. Подоріж сю випередило посольство «Могучія», як його зве лїтопись (Маучі, Карпінї його зве Mauci), до Данила, коли він з Васильком були в Дороговську, по Ярославській уже битві очевидно, значить десь у вереснї меньше-більше. У Бату Данило пробув по словам лїтописця 25 днїв. В серединї десь марта 1246 р. стрів його Карпінї над Доном, коли Данило вертав ся вже (Recueil с. 770). Пляно-Карпінї їхав від Київа до Бату рівно два місяцї; Данило міг би зробити сю подоріж де що скорше, але з поданих дат того не видко; побут його у Бату треба класти десь на грудень-січень 1245/6 р.

Іпат. с. 537 (1250). Похід на Ятвягів. Переговори з королем і шлюб Льва. «Тое же зимы» як Данило подорожував в Орду, Конрад закликав Василька в похід на Ятвягів, се значить зима 1245/6, скорше початок 1246 р. Зауважу, що ся записка – вставка, що розбиває оповіданнє про поворот Данила з Орди («Бысть же вЂдомо странамъ приходъ его» – себто Данила, тим часом як лїтописець говорив про Василька).

«Въ то же лЂто», себто 1246 р. угорський король, прочувши про поворот Данила з Орди, навязує з ним зносини (значить, найранїше – лїтом 1246 р.). Данило не хоче сам вести з ним переговори, але поручає свому номінату на митрополита Курилу їхати через Угорщину до Царгороду, аби мати нагоду переговорити з королем. Курило по дорозї бачить ся з королем і вертає до Данила, аби переказати йому королївські поручення про союз і шлюб Льва. Данило з Львом і Курилом їдуть на Угорщину, укладають союз і женять Льва. Се остатнє мусїло мати місце вже мабуть в 1247 р., бо Данило не хапав ся тепер з сею угодою, а й подоріж Курила (мб. осїнь-зима 1246 р.) мусїла теж зайняти дещо часу. З другого боку угорський король, інтересуючи ся союзом з Данилом, певно, не протягав уже з шлюбом Льва. Тому відкладати його на 1248 р. нема причини.

Іпат. с. 537-40 (1251). Похід Романовичів на Ятвягів. «Въ та же лЂта» вмер Конрад мазовецький; дїйсно, він умер в 1247, в другій половинї, мабуть 31 серпня (див. Balzer Genealogia Piastуw c. 268). «Потом же» умер його син Болєслав; дати його смерти докладної не маємо, але з документів виходить, що се стало ся мабуть між мартом і груднем 1248 р. (Balzer op. c. c. 287). «Въ та же лЂта сЂде Сомовитъ» – сей перехід вказував би, на мій погляд, що дальша істория не стала ся безпосередно по тім, як Зємовит дістав спадщину по братї. Похід на Ятвягів треба класти на кінець 1248 року або на сам початок 1249: дальше відсувати не можна, бо з литовською усобицею Ятвяги стали потрібні Данилови як союзники на Мендовга (Іпат. с. 541).

Іпат. с. 540 (1252). Данило ходив у поміч королеви угорському. «Въ та же лЂта» – починає своє оповіданнє лїтописець. Такий перехід уживає він часом, коли перериває хронольоґічний порядок, і тут дїйсно уже ятвязький похід вийшов з хронольоґічного порядку: лїтописець оповів про нього, звязавши з династичними перемінами на Мазовшу (смерть Конрада, потім смерть Болєслава) для праґматизма, бо сей ятвязький похід стояв у звязку з тими відносинами до Романовичів, в які став новий мазовецький князь Зємовит. Оповівши про нього лїтописець вертаєть ся до справи ранїйшої – походу на Угорщину.

Сей остатнїй можемо датувати досить докладно: коли Данило прибув до Белї, «бЂ царь обьдержа Ведень, землю Ракушьску (Австрийську) и Штирьску.» Се поясненнє вказує на час не пізнїйший першої половини 1249 р., бо в другій половинї сього року Відень був уже в руках Ґертруди й її чоловіка Германа баденського (Huber Geschichte Oesterreichs I. 523); з другого боку не було се скорше 1247 р., коли (на початку року) цїсар опанував Австрию; але як би се був р. 1247, лїтописець оповів би про се зараз по переговорах про шлюб Льва. Для Данилового похода на Угорщину отже можна думати тільки про р. 1248 або початок 1249. Супроти литовських подїй, котрі слїдом оповідає лїтописець, 1248 рік правдоподібнїший.

Іпат. с. 541-4 (1252-3). Участь Романовичів в литовських усобицях. «Въ то же лЂто» – отже в р. 1248-9, а правдоподібнїйше – в 1248, стала ся усобиця в Литві; иньшої хронольоґічної опори сї литовські подїї не мають окрім дати non post quem: кореспонденциї Мендовга з папою, по його охрещенню, лїтом 1251 р. (Theiner Monumenta Poloniae I ч. 102). Охрещеннє Мендовга мусїло стати ся не пізнїйше початку 1251 р. Перед сим фактом стали ся: переговори Мендовга з Данилом, переговори Романовичів з Поляками й місия Викинта в Литву й Ріґу, похід Романовичів на Новгородок, новий похід Товтивила за помочию Романовичів («многое воевание»), переговори Мендовга з ливонськими рицарями против Товтивила, і тодї вже охрещеннє Мендовга. Ся маса подїй промовляє за тим, що утеча Мендовгових братаничів стала ся ще 1248 р. (а значить сього року мав місце й похід Данила на Угорщину). Приготовлення Романовичів до кампанїї, а може й самий похід на Новгородок – 1249, похід Товтивила й переговори Мендовга з Ливонїєю – 1250. 1251 р. – по охрещенню Мендовга – війна Мендовга з нїмецькою помочию против Викинта. «Потомъ же» Товтивил закликав Данила до походу на Новгородок; під час сього похода «снЂзи велицЂ быша», отже се треба класти на зиму 1251/2 р. «Потомъ же» Данило посилає військо на Городен, «потомъ же» нове воєваннє литовських волостей – за нього Мендовг платить набігом в околицї Турийська, – і «того же лЂта» Мендовг розпочинає переговори з Данилом, а Товтивил прибігає до Данила. Для сих подїй маємо 1252 рік. Підчас Данилового походу на Шлезк в 1253 р. (лїто?) в його війську був і Товтивил (Іпат. 545), отже супроти сього дальше початків 1253 р. сих литовських подїй не можемо перетягати. Але уважаючи на те, що при кінцї 1252 р., як побачимо низше, мав місце, здаєть ся, новий похід Данила на Новгородок (Іпат. с. 549), безпечнїйше закінчити їх осению 1252 р.

Іпат. с. 544-8 (1254). Участь Данила в боротьбі за австрийську спадщину. Похід на Шлезк. Посольство від папи. «Въ та же лЂта времени минувшу» починає лїтописець оповіданнє – і сей вступ дїйсно зовсїм годив ся б для істориї походу Данила на Шлезк, що став ся після тієї литовської кампанії, але лїтописець хоче перед тим оповісти про боротьбу за австрийську спадщину, і тому мабуть перепрошує читача за свій екскурс, виправдуючи ся праґматизмом «хроноґрафа.» Він починає від смерти герцоґа австрийського Фридриха, що мала місце 15/VI. 1246 (Huber op. c. с. 514), далї оповідає про шлюб Романа з Гертрудою Бабенберґ. Шлюб сей став ся десь весною 1252 р., як видко з булї друкованої у Фішера Merkwьrdige Schicksalle d. Stiftes und d. Stadt von Kloster-Neuburg ч. 60: вона датована 27/VI. 1252 і говорить про сей шлюб як факт уже довершений (див. Історию України-Руси т. III с. 551); з другого боку виносити поза 1252 рік сей шлюб нема причини: сим роком датують його нїмецькі лїтописи – Monum. Germ. Scr. IX с. 599, 612, 727. Див. про се зрештою ще Історию І 1. с.

«Потомъ же» Беля закликає Данила до походу Данила на Шлезк, і тим часом як сам Беля іде на Мораву (що мало місце лїтом 1253 р., див. Cont. Cosmae – Monum. Germaniae Scr. IX. 174), Данило мабуть також коло тогож часу, отже найскорше лїтом (рік – 1253 – ми знаємо напевно – Monumenta Poloniae II. 805) іде на Шлезк з польськими князями. Похід, судячи по його докладній описи в нашій лїтописи, не був довгий. Вертаючи ся, Данило стрічає в Кракові папських послів і не згоджуєть ся прийняти від них корони, правдоподібно – се осїнь 1253 р. До сього момента, очевидно, належать переказані низше намовляння Болєслава, аби Данило прийняв корону.

Іпат. с. 548 (1255). Коронация Данила. Оповіданнє про похід на Шлезк кінчить ся тим, що Данило вертає в Холм. «Въ то же время» приходять до Данила папські посли. Очевидно, се ті посли, з котрими бачив ся він дорогою в Кракові – вони слїдом прибули до нього в Холм. Отже се могло стати ся дуже скоро, ще в осени 1253 р.

Після того Данило коронуєть ся в Дорогичинї, під час походу на Ятвягів. Польський – т. зв. «річник Красїньских» дає дату коронациї 1253 р. (Monumenta Poloniae III. 132), і вона потверджуєть ся листом пруського віцемаґістра 24/XI. 1254 р., де той зве Данила першим королем руським (Codex diplom. Poloniae III. 63). Як бачимо, се вповнї відповідає й хронольоґії попереднїх подїй нашої лїтописи. Отже коронация стала ся мб. в осени 1253 р. При тім лїтописець згадує, що папа „древле того“ прислав лєґата з королївським вінцем. Се могло стати ся, судячи по нашим звісткам про зносини Данила з папою, найскорше в р. 1247-8, бо по тім наступає перерва в сих зносинах, і вони були відновлені за посередництвом угорського короля тільки в 1252 р. По коронациї Данило ходив походом на Ятвягів – мб. кінець 1253 р.

Іпат. с.549-51 (1255). Похід Куремси. Ізяслав опановує Галич. Згода з Литвою. «Въ та же лЂта, или преже или потомъ» – зачинає лїтописець своє оповіданнє, і вже самий сей початок для хронольоґії не обіцює нїчого доброго: його треба розуміти, очевидно, так, що декотрі з дальше описаних подїй стали ся перед що йно оповідженими подїями, декотрі по них. Попробуємо зміркувати.

Події такі: Татари прийшли на Понизє й опанували Бакоту, але Лев взяв Бакоту назад і арештував її старшину Милїя. Се дїяло ся під час похода Данила на Новгородок. Але Милїя слїдом випущено, й він, вернувши ся в Бакоту, знову приступив до Татар. «Потом же» Куремса пішов на Волинь; під час сього похода Ізяслав Мстиславич задумав захопити Галич і намовляв Куремсу пустити в Галичину своє військо, але Куремса помочи не дав, й Ізяслав сам наглим нападом захопив Галич. Данило вислав на нього Романа, і той відібрав Галич. При тім довідуємо ся, що Льва перед тим Данило вислав на Угорщину, і той перехопив при тім Ізяславове посольство. «Потом же» уложена була згода з Литвою.

Приглядаючи са до сього ряда подїй, не тяжко відшукати те місце, відки починаєть ся властиве оповіданнє, і щу додано до нього з ранїйших подїй: таким додатком з попередніх подїй, очевидно, треба уважати оповіданнє про Бакоту, властиве ж оповіданнє починаєть ся походом Куремси на Волинь. Супроти того бакотський епізод треба покласти перед Даниловою коронациєю й походом на Ятвягів, а похід на Волинь по них. Тут насуваєть ся питаннє, чи згаданий тут похід Данила на Новгородок якийсь новий, перед тим не оповіджений, чи може звістний уже нам похід 1251/2 р.? Се питаннє не так легко розвязати, але більше правдоподібности за тим, що маємо тут осібний похід, по переговорах Мендовга про згоду 1252 р. Ті переговори, очевидно, не прийшли були до кінця, коли аж тут знову говорить ся про уложеннє згоди з Литвою, отже такий новий похід Данила на Новгородок можливий. Він став ся на початку зими, «бывшю роскалью» (снїг ще не впав), і здаєть ся, що Данило вернув ся з дороги (так виглядає се досить неясне оповіданнє), тим часом під час похода 1251/2 були «снЂзи велицЂ». Промовляло б до певної міри за осібністю сього похода й те, що лїтописець скорше б сказав про сей похід Куремси при оповіданню про ту литовську кампанію 1250-2 рр., як би він став ся під час неї. Все се прихиляє мене до того, аби уважати сей Данилів похід за осібний, а з тим – похід Куремси на Понизє класти по переговорах Мендовга 1252 р. В такім разї се мусїло стати ся при кінцї 1252 р. (при другій евентуальности – при кінцї 1251 р.). Сьому відповідає й та обставина, що в початках 1253 р. Данило мабуть писав до папи про Татар, і папа видав в маю булю про хрестоносний похід на Татар (Historica Russiae monumenta I ч. 88): дуже можливо, що то було наслїдком Куремсиного похода на Понизє.

Новий похід Куремси на Волинь і дальші подїї можемо класти безпечно на 1254 р. – по коронациї й походї на Ятвягів. В оповіданню про згоду з Мендовгом інтересна подробиця, що Войшелк дав свої волости Роману Даниловичу: отже се дїяло ся вже по поворотї Романа з його австрийської авантури. До сеї вказівки ми ще вернемось.

Іпат. с. 551-4 (1256-7). Похід на Ятвягів. Ятвяжська дань. Оповіданнє починаєть ся словом «потомъ», і ми дїйсно можемо переконати ся, що се дїяло ся «потом»: Роман, що дістав при згодї з Мендовгом між иньшим Новгородок, в сїм оповіданню виступає вже перед нами на сїй своїй новій волости. Похід став ся зимою (бЂ бо ледъ ползокъ – Іпат. с. 552). Нїщо не перешкоджає нам прийняти зиму 1254/5 р.