Розділ «Велика, Мала і Біла Русь»

І

Ся трьохчленна формула, котру я поставив в заголовку отсеї статті, загально звісна, і, мабуть, власне, через загальне призвичаєння до неї, її походження не викликало цікавости у дослідників.

Принаймні я не можу собі пригадати якихось спеціяльніших екскурсій в сім напрямі. Розуміється, всім відомо, що вона веде свій початок з московського титулу «государя Великої, Малої і Білої Русі». В спеціяльних курсах знайдуться вказівки, що сей титул з'явивсь за царя Олексія, в 1655 р., – автори посилаються при тім звичайно на стару працю Лякієра, що й досі зістається по сьому питанню одинокою: «Исторія титула государей Россіи». Там без ближчого розгляду вказані документи, видані в «Собранії Госуд. Грамотъ и Договоровъ» і «Полномъ Собранії Законовъ»; офіціяльне проголошення сього титулу і потім розпорядження (очевидно, розіслане по урядах) про його уживання в урядових паперах.

Акт проголошення звучить так:

Государь, царь и в. кн. Алексій Михайловичъ всея Великія, Малыя и Білыя Россіи самодержецъ указалъ служилымъ всякихъ чиновъ людямъ свой государевъ указъ сказати таковъ:

«Стольники и стряпчіе, жильцы і т. д. Великій Государь і т. д. велілъ вамъ сказати: По милости всесильнаго… Бога… мы великій государь наше царское величество взяли у польскаго короля предковъ нашихъ государскихъ великихъ князей россійскихъ в. кн. Литовскаго стольный городъ Вильну и иные многіе городы и міста поймали и заступили, также и Білую Русь. Да по нашему  указу войска Запорожскаго гетманъ Богданъ Хмельницкій co всімъ войскомъ Запорожскимъ Польскаго ж короля городы и міста въ Волыни и по Подолію поималъ. И за милостію Божіею мы  учинились предковъ нашихъ великих государей россійскихъ на в. кн. Литовскомъ и надъ Білою Россіею и на Волыни и Подолію великимъ государемъ. И указали мы  въ своемъ государскомъ именованьи и титлі писати себя: Великимъ Государемъ, Наше Царское Величество, Великимъ Княземъ Литовскимъ и Білыя Россіи и Волынскимъ и Подольскимъ. И Вамъ бы то відать и впредь намъ  служить», і т.д.

В «Собраніи Гос. Гр. и Дог.» сей акт не має дати. «Въ Полномъ Собраніи Законовъ» він виданий з датою 3 вересня 1655 р. Але ся дата викликає деякі сумніви. Пок. Карпов, видаючи акти походної канцелярії Олексія Михайловича 1655 р. в XIV томі актів Южной и Западной Россіи, одмітив як найбільш ранній документ з таким титулом резолюцію на чолобитню могилівського війта П. Лукянова (sic), котру положено було «въ нашемъ государскомъ поході, на стану, въ нашемъ, царскаго величества, городі Вилні літа 7164 сентября въ 7 день» (с. 819).

Акти з попередніх днів не мають сього титулу і се робить сумнівним, щоб проголошення сього титулу могло статись в Москві 3 вересня. Чи не пізніше трохи се було – напр. 13 вересня?

З дня 19 вересня видано було з приказу згаданий наказ провінціяльним урядам про уживання нового титулу в їх писаннях:

«Указали мы, великій государь, въ нашихъ грамотахъ и въ отпискіхъ наше государское именованіе писать: всея Великія и Малыя и Білыя Россіи Самодержцемъ. А сына нашего государева  Алексія Алексіевича писать всея же Великія и Малыя и Білыя Россіи. И какъ къ тебі ся наша грамота придеть, и ти бъ на Білой и въ Більском уїзді нашего царскаго величества и сына нашего  титлу въ отпискіхъ къ намъ и къ сыну нашему  всея Великія и Малыя и Білыя Россіи писалъ, и въ челобитныхъ и во всякихъ нашихъ ділахъ велілъ писать противъ сего нашего указу».

Констатуючи, що від сього часу в московськім урядованню заводиться сей титул на місце давнього «всея Руси», дослідники, як напр. і сам Лякієр, не завсіди звертають увагу на те, що новий сей трьохчленний титул не заступив безпосередньо стару титулятуру. В дійсности перед титулом «Великія и Малыя и Білыя Россіи» півтора року вживався той титул, що заступив собою титулятуру «всея Руси»: «всея Великія и Малыя Россіи самодержець».

Правда, старий титул «всея Руси» держався разом з ним в уживанню, але новий «Великія и Малыя Россіи» уживався також, особливо в зносинах з Україною, з котрих він і вийшов. І напр. в згаданій збірці актів походної канцелярії царя Алексія власне він заступається потім трьохчленним титулом «всея Великія и Малыя и Білыя Россіи». «Вся Русь» з початку була розвинена в титул двохчленний і потім тільки до нього був уведений третій член, «Біла Русь».

II

Титул «всеї Великої і Малої Росії», так би сказати, піднесено московському цареві від України. Вживаю сих виразів «так би сказати» тому, що не знаю відомостей про який-небудь церемоніяльний акт піднесення його, – хоч се ще не значить, розуміється, що якогось такого акту й не було в дійсности. Але безсумнівним в усякім разі зістається факт, що сей двохчленний титул вийшов з українських правлячих кругів і цар Олексій прийняв його з українських рук. Се можемо вказати доволі докладно.

В просторім справозданню московського посольства на Україну, для приймлення її під царську руку, ми стрічаємося з сею формулою в привітанню московських послів на в'їзді до Переяслава, призначеного для сього акту. Воно було виголошене переяславським протопопом дня 31 грудня. В справозданню його промова передана в сих словах:

«Радостію исполняемся, благородній царстіи мужіе, всегда зримъ благополучное благородія вашего отъ царскаго пресвітлого величества пришествіе, о немъ же слухомъ уха услышевше, мы, меншіе и нижайшіе богомолцы ваю, изыдохомъ, чающе, яко ныні Господь Богъ пришествіемъ вашимъ усердное желаніе исполнилъ православія нашего, еже совокупитися во єдино Малой и Великой Россіи подъ єдиного великодержавнаго благочестиваго царя восточнаго кріпкою рукою. Еже мы отверстыми серцы воспріемше, желаемъ усердно, да не точію сію Господь Богь нашъ соединитъ Малую Росію, но и всего міра царства да покоритъ подъ его царского пресвітлого величества непреборимую руку. Желающе же радостно благородіямь вашимъ, благопривітствуемъ и духовно цілуемъ; цілующе васъ, царстіи мужіе, съ радостію вамъ глаголемъ: Радуйтеся, сынове Сіона, радуйтеся, горы высокія, радуйтеся, ребра сіверова! Радующе же ся внійдите въ богоспасаемый градъ сей, совітуйте мирная, благая и полєзная всему христіанству, – яко да вашимъ благоустроеніемъ подъ его царского пресвітлого величества тихо осіняющима крылами почіетъ и наше Малыя Росіи православне».

Скільки було особистої інвенції в сім самого отця протопопа, се, розуміється, ми не можемо сказати. Але, що власне тут, в Переяславі, при укладанню угоди з Москвою, ся формула сполучення була прийнята правлячими українськими кругами, в тім нема сумніву.

Правда, найближчий своєю датою документ з сею формулою викликає деякі сумніви власне в своїй даті. Се грамота гетьмана цареві, де він сповіщає його про довершення угоди з московськими послами. Вона датована «з Переяслава дня 8 генваря» і має повний титул. В московській копії він читається так: «Божіею милостію великому государю, царю и великому князю Алексію Михайловичю всея Великія и Малыя Русій самодержцу». Пок. Карпов справедливо завважив, що ся грамота не була, мабуть, передана московським послам раніше, як 13 січня, бо про се нема звістки в справозданню послів і не могла вона бути привезена до Москви гінцем Матвєєвим 17 січня, як се значиться в приказній московській поміті на сій копії. Може бути, що й дата поставлена заднім числом і грамота була писана кількома днями пізніше. Але в змісті її і в тім, що вона була зложена в Переяславі дуже скоро після угоди, за кілька день, нема нічого непевного.

Значить, ми можемо прийняти се за факт, що гетьманське правительство приложило цареві сей новий двохчленний титул зараз по угоді. Тим більше, що доволі скоро по тім, як сей гетьманський лист, чи взагалі реляції про сей новий царський титул могли прийти до Москви, – московське правительство починає його вже й уживати в своїх зносинах з Україною. Так, висилаючи на Україну в місяці лютім свого гінця до гетьмана й митрополита з повідомленням про народини у царя сина, воно титулує царя в грамоті до гетьмана новим титулом: «всея Великія и Малыя Русій самодержца», і в мовах до гетьмана і митрополита велить гонцеві титулувати царя «самодержцем всея Великія и Малыя Росіи» – хоч поза тим, в самій сій інструкції, цар називається старим титулом «царя и в. князя всея Русій».