Розділ «Хронологія подій Галицько-Волинського літопису»

Іпат. с. 491 (1215). Литовське посольство до Данила. Данило насилає Литву на Поляків. «Данилу же приЂхавшю въ Володимерь, въ то же время божиимъ повелениемь прислаша князи литовьскии…» – отже безпосєредно по приходї Данила з війни, значить при кінцї 1219 р. або найдальше на початку 1220 р. Як скоро по тому Данило всадив на Поляків (себто на Лєшка) Литву, лїтопись не каже; се мало місце або перед третїм походом Мстислава на Галич (під час самого похода Лєшко мав очевидно вільні руки), отже десь в рр. 1220, або хиба по походї. Дїйсно, під 1220 р. ми маємо замітку в чеськім продовженню Косьми (Monum. Germ. hist. Scr. IX, с. 170) і мабуть відти в лїтописи т. зв. Красїньских (Monumenta Poloniae III. 132) про побіду над Поляками Прусів і Руси, але се ще не рішає справи. До датовання сього факту ми ще мусимо вернути ся.

Іпат. с. 492 (1217-9). (Другий похід Мстислава на Галич). Похід Філї на Волинь. Третїй похід Мстислава на Галич. Другий похід Мстислава на Галич в Галицькій лїтописи пропущено зовсїм, ми знаємо про нього тільки з Воскресен. л. й иньших збірників – Твер., Нїкон. Воскресен. лїтопись датує його, як згадано, 1220 р., зимою – отже се кінець 1220 – початок 1221 р., і потім під 1221 р. маємо в нїй новий – третїй похід Мстислава на Галич, але записка про сей остатнїй буквально повторена з Суздальської лїтописи, де вона також датована 1221 р. Против сеї хронольоґії нїчого не можна сказати. Дату 1221 р. потверджують і угорські джерела о стільки, що по ним вже 1222 р. прийшло до згоди між Мстиславом і кор. Андрієм: уложено умову, на підставі котрої Кольомана пущено, а Мстислав обіцяв видати доньку за меньшого королевича Андрія й дати йому Галичину: з 25/I. 1223 р. маємо вже лист папи, писаний у відповідь на лист кор. Андрія, а в тім листї Андрій, доносячи папі про свою умову з Мстиславом, шукав увільнення від даної йому присяги – отже тодї мусїв уже Мстислав сповнити свої приречення – випустити Кольомана.

Прийнявши дату 1221 р. для третього похода Мстислава на Галич як вповнї певну, ми не можемо нїчого сказати і про дату зими 1220/1 для другого похода Мстислава на Галич. Відповідею на сей похід був, очевидно, похід Філї на Волинь, що, правдоподібно, мав на метї стероризувати Данила й відвести його від дальшого союза з Мстиславом: в сїм напрямі хотїв вплинути на Данила Лєшко, разом з походом Філї приступивши на волинські границї, а посередничити мав між ним Конрад мазовецький. Серед сеї ситуациї наспів Мстислав з Половцями і змусив Філю перейти до дефензиви. Битва Мстислава з Філею стала ся «на канунЂ святои Богородици» – мабуть Успенїя (найпопулярнїйше з сьвят Богородицї), в такім разї похід Филї ми мусїли б покласти десь на липень, а Мстиславову кампанїю на серпень; Галич взято слїдом по битві.

Іпат. с. 494 (1221-1223). Данило помирив ся з Лєшком і спустошив Белзьку землю. Волинські єпископи. Як я вже сказав, Галицька лїтопись пропустила зовсім згоду Мстислава з Уграми й справу шлюбу Мстиславни, що була її змістом, вона порушує пізнїйше (Мьстиславъ же по совЂтЂ льстивыхъ бояръ і т. и. – Іпат. 499), нїчим не натякаючи, що вона була звязана з тією умовою. Натомість говорить вона про згоду Данила з Лєшком, з нагоди спустошення Белзької землї, що служить головною темою сього віддїла (вступною фразою «Въ тоже время отступилъ бЂ Александръ…» вона нагадує сказане вище – Іпат. 492: Олександру же отступившю от Данила – факт сей належить до р. 1221). Ся угода з Лєшком, очевидно, стояла в звязку з угодою Мстислава з Уграми; з значною правдоподібністю ми могли б класти її на р. 1222 або коло того: вона стала ся, як каже лїтописець «по побЂдЂ Мьстиславли (очев. 1221 р.) и по литовьскомъ воеваньи на Ляхы». «Литовське воєваннє» – мабуть те, про яке говорило ся на с. 492, і котре ми по контексту клали на р. 1220 або пізнїйше. Як би можна було покласти ся на стилїстичний порядок подїй в сїм місцї, то мусїли б ми прийняти, що «воєваннє» мало місце по Мстиславовім походї, отже 1221 або може навить 1222 р., але на сей порядок покладати ся не можна.

Наслїдком згоди Мстислава з Уграми а Данила з Лєшком Олександр белзький, союзник Філї й Лєшка, зістав ся ізольованим, і Данило пімстив ся над своїм несловним свояком, страшно спустошивши Белзьку землю. Сей факт супроти вище сказаного ми могли б класти на р. 1222 або 1223. Але тут мусимо розглянути ся ще в одній обставинї.

Віддїл про битву на Калцї починаєть ся словами: «въ то же лЂто приде неслыханная рать»… До чого належать сї слова «въ то же лЂто»? Перед тим маємо оповіданнє про волинських епископів, що виглядає на якусь вставку: «Въ лЂта же Данила и Василька Романовичю бЂаху володимьрьскыи пискупЂ…» Найпростїйше думати, що се пізнїйша вставка, і в такім разї слова «въ то же лЂто» належать до спустошення Белзької землї, тодї б мали ми для нього 1223 р.

Але насуваєть ся сумнїв: що за причина сеї вставки? Змістом вона не звязана нї з попереднїм нї з дальшим, отже звязана хиба хронольоґічно? Але катальоґ володимирських епископів і хронольоґічно не може бути звязаний, бо обіймає кількадесять лїт. Одиноке, що можна припустити – що хронольоґічний звязок має з сим оповіданнєм поставленнє еп. Івана на холмську катедру. Катальоґ володимирських епископів в такім разї міг би бути вступом, до річи оповідженим, а властива звістка – се, що Данило, перенісши катедру з Угровська до Холма (деґрадация Асафа, що стала ся безпосередно перед сим перенесеннєм – се знову вставка для пояснення), поставив туди епископом Івана. Сей факт в такім разї – коли припустити хронольоґічний звязок – мав би належати до р. 1222-3, і при такім розумінню сей цїлий відділ не потрібує вже бути пізнїйшою вставкою, а може належати до первісного текста. Тодї слова «въ то же лЂто» можуть вказувати на рік поставлення еп. Івана, себто датувати його 1223 р.

Зі сторони текстуальної се все дуже буде добре, тільки питанне – чи можливо воно зі сторони річевої, себто – чи можливо, щоб уже 1223 р. катедра була перенесена з Угровська до Холма?

Справа ся мусить обертати ся коло питання про початок Холма, бо про нього галицька лїтопись не дає виразної звістки, а тільки неясні й суперечні натяки. З порівняння вказівок Іпат. с. 516, 517 і 531 виходило б, як то звичайно й приймають, що Холм Данило заснував десь в 30-х рр. (коло р. 1237); лїтописець говорить про се кілька разів, зовсїм катеґорично, і попросту виключає можливість здогаду, що Холм був перед тим. Значить перенесеннє епископської катедри до Холма в 1223 р. неможливе. Супроти того не маємо иньшого виходу як прийняти, що істория епископів – се пізнїйша вставка, зроблена без нїякого звязку з текстом, отже похід Романовичів на Белзьку землю став ся в рік битви на Калцї.

Іпат. с. 495 (1224). Битва на Калцї – датуєть ся зовсїм безпечно 31/V 1223 р. (хронольоґізатор дав 1224, значить знав лїтописні збірники новгородської версиї).

Іпат. с. 497 – 501 (1225-6). Війна Мстислава з Данилом. Королевич Андрій дістає Перемишль. Угорський похід на Галич. В сих подїях ориєнтуємо ся двома датами: 1223 р., битви на Калцї (31/V), й угорського походу на Галич – 1227: сю дату дають нам нїмецькі джерела.

Між сими роками маємо умістити: Мстислав за намовою Олександра йде на Данила, але Данило взявши від Лєшка поміч, примушує Мстислава вернути ся в Галич, а Данило воює Галицьку й Белзьку землю. Мстислав стягає нові сили для похода на Данила, але на з’їздї князїв виясняєть ся Олександрова неправда, й Мстислав мирить ся з Данилом; з’їзд князїв у Перемилї, де вони «утвердиша миръ». «Потомъ же» – оповідаєть ся нова інтриґа Жирослава на Мстислава (легковірність Мстислава, що попадає в ріжні трудні ситуациї й помилки через ріжні інтриґи й намовлення, служить провідною й гадкою й звязком сих кількох епізодів), що кінчить ся вигнаннєм Жирослава. Потім («Мы же на преднее возвратихом ся» додано через відступленнє: риторичну характеристику Жирослава, подїї ж мусїли наступати по собі: по інтризї Жирослава – похід угорський, наслїдком інтриґи боярина Семюнка Чормного) королевич Андрій, що дістав перед тим (на означеннє часу лїтопись не дає нїяких вказівок) від Мстислава Перемишль, утїкши на Угорщину, наводить на Мстислава свого батька: сей похід дїєть ся «бывши же зимЂ», значить кінець 1226 або ще скорше – початок 1227 р., бо королеве військо приходить під Галич (похід іде на Перемишль і Звенигород) «ДнЂсгру наводнившю ся», правдоподібно – се вже весення вода. При поворотї короля з Галичини доганяє угорське військо Жирослав з кн. Ізяславом, до котрого він був утїк. Потім остатнїй епізод з інтриґами: бояре намовляють Мстислава помирити ся з королевичом Андрієм, таки видати за нього доньку й віддати йому цїлу Галичину. Мстислав іде в Галичини в Торчеськ.

Подїї сї, очевидно, можна датувати тільки приблизно: коло р. 1224 похід Мстислава, коло р. 1225 його заходи до нової боротьби й помиреннє з Данилом, 1226 – конспірация Жирослава, кінець 1226 і початок 1227 – утеча Андрія й угорський похід на Галичину. Про дату абдікациї Мстислава поговоримо низше, в звязку з пізнїйшими фактами.

Іпат. с. 501-2 (1226-7). Луцька спадщина. Справа про Черторийськ. Смерть Мстислава. Вихідною точкою для нас служить дата смерти Мстислава, переказана Суздальською лїт. – 1228 р. Між сим роком і початком 1227 р. – угорською кампанїєю маємо такі факти: 1) абдікацию Мстислава, 2) Данило звертаєть ся до нього з запитаннєм, яка його гадка про черторийську справу, 3) похід Данила на Черторийськ. Рівнобіжно з сим хронольоґічним рядом лїтописець оповідає другий ряд подїй: а) Мстислав Нїмий поручив (в ориґіналї недокладний вираз: давшу) перед смертию свого сина Івана й свою Луцьку волость опіцї Данила; б) по смерти Івана Луцьку волость забрав Ярослав, а Черторийськ (очевидно – з волостей Мстислава Нїмого) пинські князї; в) Данило ухопив Ярослава й забрав Луцьку волость собі; г) Ятвяги воєвали Берестейщину. Сї дві сериї звісток треба оглядати кожду осібно.

По угорськім походї мусїло минути де що часу, поки боярам удало ся прихилити Мстислава до згоди з його нареченим зятем Андрієм, що показав ся таким невдячним супроти нього. З другого боку Мстислав не зараз по абдікациї вмер: так виходить з оповідання. Супроти сього його абдікацию можна б класти десь при кінцї 1227 р. Дїйсно, в записцї про смерть Мстислава у Длуґоша (II. 207) сказано, що він умер на другий рік по своїй абдікациї; ся записка має деякі подробицї, яких ми не знаходимо в теперішнїх лїтописях (похорони Мстислава в київській церкві св. Хреста), а не могли вони бути й видумані; супроти того й се хронольоґічне означіннє, дуже можливо, зачерпнене з якогось затраченого руського джерела, тому має значну вагу. Отже абдікацию можемо класти з правдоподібністю на кінець 1227 р.; можна припускати a priori й початок 1228 р., бо дата 1228 р. для смерти Мстислава може означати також і початок 1229 р. нашого числення, але се не дуже правдоподібно супроти дальшого. Похід Данила на Черторийськ став ся на великдень 1228 р., себто при кінцї марта. Перед тим – себто на початках 1228 р. мусїв він мати зносини з Мстиславом в сїй справі; не посилав він мабуть до нього гінця наздогін, як Мстислав їхав з Галича до Торчеська, тож абдікацию не треба пересувати в 1228 р. «По томъ же» – по тім походї Данила Мстислав помер – десь в серединї або в другій половинї 1228 р.

Перейдїм тепер до другої сериї звісток. Насамперед смерть Мстислава Нїмого пересопницького: він брав іще участь в походї на Калку (Іпат. с. 497), отже вмер у всякім разї не скорше як у другій половинї 1223 р., а мабуть і пізнїйше, десь коло р. 1225.

Його син Іван мусїв умерти десь в р. 1227, бо Данило не пізнїйше як при кінцї 1227 р. відібрав назад Луцьк і забрав ся до черторийської справи: задавнювати сю справу ледви чи було в його інтересах, а він, з виїмком помочи Мстиславу під час війни з Уграми на початку 1227 р. (можливо, що під той час умер Іван і так захопили його спадщину Ярослав і князї пинські), мав тодї вільні руки. Між походом Данила на Луцьк і походом на Черторийськ мусїв стати ся, судячи з контексту, набіг Ятвягів на Берестє, де їх бив і сам Данило – мб. на початку 1228 р. Тому лїтописець переходачи до зносин Данила з Мстиславом і каже: «мы же на преднее возвратимея». В теперішнїм текстї ся істория спадщини Мстислава Нїмого окрім екскурсів самого лїтописця перебита ще абсурдною вставкою якогось книжника: «Начнемь же сказати бесчисленыя рати» і т. и. – маємо її у всїх кодексах лїтописи.

Іпат. с. 502-3 (1228). Коалїция князїв на Данила. Згадавши про смерть Мстислава галицького, лїтописець докінчує історию з Луцьком: «И потомъ пустиста Ярослава и даста ему Перемиль, и потомъ Межибожие.» По тім читаємо: «Въ то же лЂто бЂ Курилъ митрополитъ… приЂхалъ…» До чого належить се «въ то же лЂто»? Думаю, що як би сї кінцеві записки про Ярослава й не належали до одного року з попереднїми, то се «въ то же лЂто» таки мусїло б належати не до сих дрібних записок, а до важнїйших фактів – до смерти Мстислава, 1228 р. Але нїщо не перешкоджає й записку про увільненнє Ярослава положити на той же 1228 рік. Отже ми маємо цїлий ряд «по том же», що належать до одного року, й припечатані вказівкою «въ то же лЂто» тягнуть ся й далї: «потомь же Ростислав пиньскый не престаяше клевеща…» Все се дуже легко можемо покласти на другу половину 1228 р., по смерти Мстислава, й початки 1229. Переговори Данила з противною коалїциєю (пинські князї, київський Володимир, Ольговичі, угорське правительство Галичини), похід союзників на Камінець, заходи Данила, що наслав на Галичину Половцїв, а сам з Поляками ударив на Київщину, й тим усїм змусив противників до згоди – все се можемо вигідно уложити на кінець 1228 і першу половину 1229 р.: дальше розганяти ся не позволяють нам дальші подїї.

Іпат. с. 503 (1229). Похід Данила під Калїш. «Въ та же лЂта Льстько убьенъ бысть» – в дїйсности він умер в падолистї 1227 р.

Коли перед тим описані подїї належали до 1228 і початків 1229 р., то таке означеннє «въ та же лЂта» буде виглядати зовсїм природно. «По смерти» його Конрад «прия в великую любовь» Романовичів і просить їх помогти йому на Володислава «Старого»; Романовичі ідуть в Польщу аж під Калїш. Похід сей можемо з усякою правдоподібністю покласти на 1229 рік – на середину або осїнь (з оповідання видно, що то не була зима); про весну 1230 р. не можемо думати, бо вернувши ся з сього походу Василько «времени минувшу» їде в Суздаль на весїлє свого шурина, що відбуло ся в цьвітнї 1230 р. (Лавр. 431).