Розділ «VI»

Трісь... – і обидва списи перебилися. Козацький вояка врятувався од смерті, але у руці його, як і у руці супротивника, лишилася тільки половина ратища.

Бойці спинили розпалених коней і з’їхалися знову:

– На шаблях?

– На шаблях!

Вони знову розбіглися, щоб розігнати коней.

– Збручич, Збручич візьме верх! – почулося з польського боку. – Шабля – то найбільше укохана його зброя!

– Не піддавайся, Демку! Кріпись, полковнику! Вкороти ляхові віку! – гукали з боку козаків.

Бойці збіглися, і у повітрі забряжчали шаблі.

– Молися, хлопе, Богу! – гукав Збручич, намагаючись дістати шаблею до шиї козака. – Ось зараз я понесу твою голову у наш табір на гостряку своєї шаблі.

– Не кажи, ляше, гоп, поки не перескочив! – одповів Ганжа, одбиваючи наскоки поляка.

Бойці рубалися довго й завзято. Вони то роз’їздилися, то знову кидалися один на одного, то крутили своїх коней, намагаючись несподівано вдарити ворога з другого боку.

До Ганжі повернувся хист його юнацьких літ, і поляк не зміг взяти над ним перевагу.

З півгодини тягся вже цей завзятий герць. Обоє бойці вже стомилися, у поляка вже точилася кров з руки, у Ганжі – з плеча. Напруження глядачів дійшло вже до більш нікуди. Обоє ворожі війська довгими лавами підсунулися ближче до бойців і, сперши дух, чекали кінця герцю.

– Дзз... – почулося у повітрі, і всі зрозуміли, що сталося щось непевне.

На очах усіх два гостряки од шабель, простогнавши у повітрі, впали на збиту копитами коней землю. Поляк дуже рішуче намірився було вдарити свого супротивника шаблею, Ганжа ж з усієї сили вдарив його шаблю своєю... і от у руках бойців лишилися самі держаки од шабель.

Глядачі були розчаровані.

– Що ж то: пан не подолає хлопа? – гукали Збручичу поляки. – Не зроби ганьби Польщі!

– Добивай, Ганжа, ляха! – гукали з боку козаків. – Добивай єретичного сина! Докажи козацьку вдачу!

– На келепах! – ледве зводячи дух, одповів той. Бойці роз’їхалися, щоб передихати.

– Та тебе ж, Демку, поранено! – скрикнув Чорнота, побачивши на плечі Ганжі кров.