Розділ «VI»

– Чуєш? Чуєш? – гукав Ганжа до Чорноти. – І батьків наших уже зачіпає... Не дає кісткам небіжчиків спокійно лежати в домовинах!

– Нехай бреше пес на вітер! – одповів той.

– Ти, Демку, вже не такий-то молодий, – де ж тобі з цим ляхом зачіпатися? Та ще й ненька у тебе старенька єсть.

– І самі ви паскудні, смердючі, – знову почулися вигуки шляхтича, – і віра ваша погана, схизматська!

– Чуєш? – у ввесь голос гукнув Ганжа і кинувсь до свого коня.

– Та хоч заспокойся ж! – умовляв шпаркого товариша Чорнота.– Не хапайся! Не годиться битись хвилюючись!

– Нема чого мене повчати! – гукнув Ганжа вже з коня. – Гей, брати мої любі! Славні товариші! Дайте мені кухоль горілки: пригадаю я свої юнацькі літа – заткну пащу вражому ляхові!

– Ганжа, Ганжа виходе на герць! – почулися голоси поміж козаками і луною розійшлися по всьому козацькому війську. Всі зразу повеселішали:

– Ганжа повчить ляха! Ганжа помститься й за Вовгуру, й за Гайчуру, та й за козацьку честь!

Ганжа тим часом вихилив кухоль горілки, обдивився на свою зброю й, взявши у праву руку списа, виїхав наперед війська, його постать була тепер спокійна й велична. Красиве, трохи повне обличчя, з довгим рівним носом і пишними, з невеликою сивиною, вусами ні одним рухом не виявляло хвилювання, а очі з-під пишних, трохи насуплених брів дивилися на ворога гострим поглядом.

– Доки ти брехатимеш, єретичний сине? – гукнув він, наближаючись до поляка. – Забув уже, як ви тікали з Корсуня до лясу? Забув, що ваші обоє гетьмани зараз з нашої ласки у Криму сиру кобилячину жують? От ми вам про те нагадаємо: віддамо й вас татарам у неволю, погану ж вашу Варшаву дощенту зруйнуємо!

– Ах, пся-віро... хлоп проклятий! – скипів Збручич. – Варшава славна, а не погана... А ваші ослячі голови стримітимуть по її баштах та мурах!

– Ну, годі вже, ляше, лаятись... – сказав Ганжа. – Час до діла братись! Я от стаю з тобою на герць за честь козацтва й України. Тільки у мене умова така: одному з нас не животіти! Битися – не до крові, а до смерті!

– Найліпша умова! – одповів шляхтич. – За твою злодіяцьку голову мені подякує вся Польща!

– І битися однаковою зброєю! Нехай нас Бог розсудить.

– І це добра умова. Може, зразу на списах?

– Як на списах, то й на списах.

Бойці од’їхали один од одного, щоб дужче розігнати коней, взяли до рук списи, і, направивши їх блискучі гостряки уперед, стиснули коней острогами і кинулися один на одного так, щоб мати ворога з правої руки.

Ще мить – і, здавалося, обидва будуть на списах і разом впадуть мертві додолу. Та, мабуть, щось небезпечне для себе побачив Збручич і, несподівано повернувши свого коня так, щоб він прийшовся Ганжі з лівої руки, намагався встромити йому свого списа у бік.

Цей захід поляка був такий несподіваний, що Ганжа ледве вспів вдарити своїм списом по списові ворога, щоб одхилити його набік.