Розділ «VI»

Як годилося на герцях, Збручич не добивав покаліченого супротивника, а тільки сказав глузливо:

– Навчись, хлопе, раніше рубатись, а тоді вже лізь на шляхтича. Буде з тебе!

З тим побідник од’їхав до своїх товаришів під голосні вигуки всього польського війська; скаліченого ж Гайчуру товариші зняли з коня і понесли за річку до табору.

– Недобре нам складається!.. – загомоніли козаки. – Не буде щастя нам біля Пиляви. Треба, мабуть, одійти на інше місце!

Почувши такі розмови, Ганжа занепокоївся:

– Чому ж то не буде нам щастя? – обізвався він до козаків. – Через те, що вбито двох на герці? Хіба це диво?

– А бачив ти, пане полковнику, як впав з коня Вовгура? – обізвався до Ганжі сивоусий козак з люлькою у зубах.

– Бачив. А що?

– А те, що головою впав до нас. Ото ж і лихо так впаде на нас!

Ганжа аж почервонів з серця:

– А тобі ж, старому, й не сором переказувати при юнаках отакі баб’ячі брехні? Од того, що людина впала головою у той, а не у інший бік, лиха не станеться, а од таких брехень може статись! Тобі б час розуміти, що буде те, що Бог дасть.

Полковник пішов понад своїм повком, розважаючи й заспокоюючи козаків.

Тим часом завзятий шляхтич не вгавався. Випивши великий келех венгерського вина та проковтнувши дві сердельки, він знову виїхав наперед війська.

– Чого ж ви, нещасні хлопи, ще тут чекаєте? Кидайте скоріше зброю та падайте нам до ніг! Не бійтеся: ми зглянемося на вашу нікчемну хлопську вдачу і пустимо вас до вашого діла – чистити наші свинарні та стайні.

Козаки боліли душею, з сорому не підводили очей, та мовчали, бо шляхтич не хотів битись з простими козаками, з старшини ж ніхто вже на нього не виходив.

– Ото уже й усі у вас богатирі? – глузував поляк. – Вже й немає охочих помірятися зо мною вдачею?.. Ну, так отож вам наука: коли бидлом ви народилися, так нема чого вам у лицарі й лізти. Бидлом нашим ви й помрете.

У Ганжі давно клекотіло у грудях обурення на лайливого шляхтича, а до того він бачив, що пригода з Вовгурою та Гайчурою, разом з похвальбою поляка, дуже засмутили військо. Щоб піднести дух козаків, треба було щось зробити і Ганжа не втерпів.

– Доки оцей пес брехатиме? – скрикнув він у ввесь голос. – Благословіть мені, панове товариство, з ляхом до герцю стать!..

– Схаменися! – обізвався, почувши те, Чорнота. – Ти полковник, потрібний Україні для керування військом, а хочеш віддати своє життя за чортзна-що – за одного шляхетного хвалька!

– І батьки ваші були легкодухі та ще й зрадливі...– почулися з польського боку вигуки Збручича. – Вони не тільки завжди тікали од нас, а ще й самі своїх гетьманів нам видавали на катування. Вся ваша порода хлопська паскудна, нікчемна!