Розділ «VI»

Звести Аглаю з Ганною вдалось тiльки на четвертий день пiсля розмови на рiчному пляжi. Це трапилось увечерi бiля хвiртки, саме на тому мiсцi, вiдкiля флоберiвськi дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустрiч була холодна, i це особливо вiдчули Ганна.

– Чого це ви так цураєтесь громади? – спитала Аглая, беручи пiд руку дружину Карамазова.

– Вiдкiля це ви взяли? – в свою чергу пiдвела брови Ганна.

– От тобi й маєш! Скiльки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулицi. Хiба це не замкнутiсть?

– Ганна страшенна iндивiдуалiстка, – пожартував товариш Вовчик.

Тьотя Клава нi з того нi з сього засмiялась, дрiбненьким i негарним смiшком.

– А я от думаю, що тут зовсiм iнша причина, – сказала Аглая. – Ти, Дiмi, як думаєш?

Карамазов iздригнув. Вiн зовсiм не чекав, що Аглая буде так фамiльярно поводитись iз ним у присутностi Ганни.

– Я вас прослухав, – червонiючи сказав вiн. – Про що ви там?

– Цебто я? – Ну да, ви!

– Ти подумай, тьотю Клаво, – засмiялась Аглая. – Вiн уже до мене звертається на «ви».

– Ха, ха! – знову розсипалась дрiбним i неприємним смiшком друга флоберiвська дама.

Утворилось нiякове становище. Таке нiякове, що навiть товариш Вовчик вiдчув це.

– Ви Дмитрiя не зрозумiли, – раптом спокiйним голосом сказала Ганна. – Вiн пiд цим «ви» мав на увазi й вас, i мене.

– Ти, Дiмi, пiдтверджуєш це? – спитала Аглая i уважно, навiть з деякою повагою подивилась на Ганну.

– Звичайно, – зрушив плечима Дмитрiй i вийняв портсигара.

Вiн уже взяв себе в руки, i обличчя йому було спокiйне.

– Так от що, – сказала Аглая. – Чи не тому ви так рiдко виходите на вулицю, що не хочете зустрiчатись iз мiщанками?… Так би мовити, тiкаєте вiд обивательського оточення? Я не помиляюсь?

– Я тiльки не знаю, кого ви маєте за мiщан? – спокiйно спитала Ганна.