Розділ «VI»

– Кого я маю? Ну хоч би саму себе, тьотю Клаву й так далi.

– Я вас так мало знаю, що вважати вас за мiщан поки що не ризикую.

– Ну, а як узнаєте – тодi ризикнете?

Ганна взяла свою косу й положила її на груди. Вона помовчала декiлька секунд i нарештi сказала:

– Тут i ризикувати нiчого. Коли ви мiщанки, то, значить, мiщанки… Але я сподiваюсь, що маю справу з людьми iншого гатунку.

Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече i взяла праву руку «пiд козирок».

– Рад стараться, ваше-ство! – чiтко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.

Знову утворилось нiякове становище, Ганна, звичайно, зрозумiла, що тьотя Клава глузує з неї, але тепер вона вже не зумiла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убiк.

– Давайте покинемо цi розмови, – сказав товариш Вовчик.

– Навiщо це робити? – промовила Аглая. – Ця тема дуже цiкава… Ти, Дiмi, як гадаєш?

Карамазов нiчого не вiдповiв на це запитання i раптом зробив кiлька крокiв убiк.

– Почекайте мене, будь ласка, хвилини двi. Я зараз буду тут.

– Це ж ти куди збираєшся втекти? – не без iронiї сказала Аглая.

– Нiкуди я не думаю тiкати, – грубо кинув Карамазов. – Я йду в буфет води напитись.

– А чому ти думаєш, що ми води не хочемо? Правда, Ганно?

– Так, i я хочу води, – сказала Карамазова.

– Ну, так тодi ходiмте всi, – незадоволено кинув Дмитрiй.

Вони вже стояли посеред базару, недалеко вiд «буфету найкращих фiалок I. Л. Карасика». Саме в цей буфет i рушили вони.

– Я думаю, – сказала Аглая, сходячи на ганок, – що шановний I. Л. Карасик угостить нас не тiльки фiалкою, але й святою водою?

– Про що ви говорите, баришня? – спитав крамар, люб’язно усмiхаючись.