Розділ «VI»

– Я передчувала, що з цiєї зустрiчi нiчого гарного не вийде, – сказала тьотя Клава.

– А що ж мусило вийти? – наївно спитав лiнгвiст.

Дама легенько посiпала його за нiс i подала свою руку для поцiлунку. Вона нарештi заспокоїлась i сказала йому, щоб вiн завтра приходив до них iз Карамазовим: мовляв, чому не проїхатись у город К. на кiлька годин. Словом, треба ще познайомитись iз К. Поїздка, мабуть, буде цiкава, бо година прекрасна й потiм, на пароплавi можна набратись нових вражень. Товариш Вовчик погодився. Тодi тьотя Клава взяла пiд руку Карамазова i зробила i йому таку ж пропозицiю.

Дмитрiй теж погодився i, скинувши на плече тьотi Клавину парасольку, пропустив уперед Аглаю й Ганну: та, i друга цiлу дорогу йшли мовчки.

– А все-таки весело жити «на етом свєтє, господам» – сказала Аглая. – Це, здається, твої, Дiмi, слова?

Карамазов мовчав. Вiн замислився. Вiн думав про те, про що недавно говорила Аглая, i мислi йому наздоганяли одна одну. Вiн i справдi стикнувся з цiкавою дiвчиною. І йому тепер уперто лiзло в голову, що ця зустрiч може скiнчитися маленькою драмою, i що в цiй драмi головними особами будуть, очевидно, троє: вiн, Аглая та Ганна.

– Товариство, – сказав товариш Вовчик. – А хто з вас розплачувався з I. Л. Карасиком?

Лiнгвiстовi вiдповiла мовчанка: очевидно, нiхто про це й не подумав.

– Ну, таке вiдношення до крамаря я можу назвати тiльки свинством.

– Нiчого подiбного, – сказала тьотя Клава. – За I. Л. Карасика нiчого турбуватись: коли вiн сьогоднi не взяв, то вiзьме завтра. I завтра йому краще брати, бо завтра ви в нього ще щось купите.

– А воно й правда! – погодився лiнгвiст. – Розрахунок правильний. Якийсь Перерепенко до цього нiколи не додумається.