Розділ «ЧУМАКІВСЬКА КОМУНА »

…Андрій по кімнаті носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над примусом булькає. А за вікном повітове місто, де пахне Гоголем, і відходить за обрій слобожанська степова далечінь.

…Да, ще про Гордієнка не казав. Добре, скажу.

IV

Йосип Гордієнко – хороший хлопець. Але – «педантична пунктуальність»: слова Бобчинського чи Добчинського – не пам’ятаю. Йосип, спец з Упродкому, завжди виголений і свіжий, мов хлоп’яча ковзалка.

…Це з його записної книжки:…«Підвідділ гоління» (підсумок за п’ять років) 113 p. голився своєю бритвою, з них: 14 – на дворі (кімнату зайняли більшовики), 99 – у кімнаті; з цих 993 – порізався: 1 раз сам не знаю чому, а 2 рази забув помантачити бритву, 118 р. голився в місцевого цилюрника, що квартирує за Паланкою; з них 5 – в отряді: цилюрник одступав з Червоною Армією. І т. д. А це з відділу самоосвіти: 18 вересня прочитав 3 сторінки (такої-то) книги, звичайно, з марксизму, тоді ж одна година пішла на вивчення англійської мови для ознайомлення з тред-юніонами в оригіналах, звичайно, з марксистського погляду» й т. д.

…З другої кімнати чути: – Товаришу Гордієнко. Він підводиться й резонно підкреслює: – У нас прізвище одкидається. Кажіть просто: товаришу Йосипе. А Варвара підслухала: – Варваро. Йдіть-но сюди. Варвара незадоволено: – Можете виражаться: товариш Варвара.

…Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує: – А ще комунія… Тьху! А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі.

…Д’ех, моя коханко. Дай, візьму тебе в свої залізні обійми. Твоє волосся пахне, мов виноградне вино.

V

П’ятий розділ пишу, заплющивши очі:…Жила-була велика імперія – дроти, ліси, тракти. Сходились тракти, були станції, були допотопні наглядачі: гужевих трактів, гужевих станцій. Ідуть ліси, а там, десь у гущавині, дзвоники – це дрижула, поштові коні. Раптом дзвоники стихають – це злодії… А потім посунули стовпи, за стовпами – шинки… А от іде до царя хохол із скаргою (це, здається, анекдот); узяв квач, уквачив… А далі ще станція, а за нею корчма… за лісами оселі, за оселями туман… І знову чути дзвоники…

…Це ж до чого? – Так собі.

…А з повітового міста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з комуністів хазяйствечком обзавівся й будиночок збудував.

…«Е-е-ех, мамочко, заміж хочеться».

…Поле, поле й оберемки з сонця. Пролітає весна, іде літо. Комуна живе так: о 4 годині вдень, як курчата під квочку, в будинок, до себе. А втім, високолоба Валентина рідко буває вдома: на коростивих клячах через бандитські ліси тягнеться вона по волосній периферії – агітувати, організовувати, інспектувати, інструктувати й ще «вати» й «вати». Високолоба Валентина – завжінвідділом повпаркому. Іванов каже: – в Пітері б згодилась. А Мура каже з апломбом: – Пітер – цитаделя революції, й форт його – Кронштадт.

…А Же ще не прийшла, замість чорної дошки (за буйство) комуна ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття. Мура зазначає: – Так і треба. Буде знати, сволочишка. В комуні «сволочишка» – слово ласкательне, і буржуа тепер сволочами не називають, а називають так: «человєці в благоволєнії».

…Коли всі сходяться – гармидер. Мура кричить: – Ан-дре!

…А от про телефон так і забув сказати: в комуні є телефонний апарат без дроту. Андрій підскакує до телефону, бере трубку і – Агов! Мура з апломбом:

– Не агов, а альо! Всі: – Ша! – Ша!

…Тиша. Андрій голосно: – Агов! Комуна: – Агов! Потім від телефону урочисто-надхненна промова: – Ша. Перекличка йде по соціалістичній федеративній радянській республіці… Відкіля? Ага, чую. Передавайте далі по лінії. Чумаківська комуна в бурю непівського лихоліття почуває себе твердо й непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республіки. Капітан комуни, Іванов, салютує в усі кінці, в гнізда братерських комун федерації. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенії. Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунізму. Гряде час світової революції. Слава комунам федерації! Слава Чумаківській комуні! В комуні крик: – Слава! – Слава! Екзальтований Андрій скочив на стіл, приймає позу диригента й заводить: – Чуєш, сурми заграли. – Слава! Слава!

…А потім сідають пити чай.