Розділ «СОЛОНСЬКИЙ ЯР»

Савко скрушно похитав головою:

– Мало тобі слабоди!… Під ким ти сидиш: під королем чи ні? Ну?

– Звісно, що ні.

– Отож-бо й є. Бандити ви гарні, як на вас подивишся.

Останні четверо міліціонерів пахтіли цигарками і мовчки оглядали гущавину. Сизий дим махорки хмаркою стояв над отрядом, а потім струмками розходився за вітами, за зеленню.

…Під’їжджали до Солонського Яру.

Доріжка веде прямо в село, а треба заїхати з іншого боку.

Пустили коні в гущавину, й зашумів, затріщав ліс.

Загінчани потикали обличчя в арчики, а коні легко хропли й уперто продирались до ріжі.

Сонце давно вже гримало над лісом, але тут його не було.

Тут ніколи не було сонця й завжди стояла тінь.

…Порішили: коли виїдуть на ріжу, гайда на Голохватський край (це квартал у Солонськім Яру).

Гвинтівки приготовили, але без наказу голови не стріляти.

Іще продирались, і нарешті крізь гущавину прорізалися стьожки світла.

Нарешті загін вискочив на ріжу.

…Загавкали собаки. По ярку забігали постаті.

– Стій! Куди біжиш? Стій!

Голоси запичан метушились у зелені, і з усіх кінців одкликались луни.

Савко скрикнув:

– Стріляй у повітря!