Розділ «СВИНЯ»

…Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої й казав: – Ах Зою! Ві такой корошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі, сєвєрні люді надолько люпім… Зоя: – Я, Карло Іванович, не знаю… І до матері: – Мамо, вгомоніть Соню, чого вона розкричалась? Поколишіть…

III

Зоя, сім’я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (п’ять коп. зол. валютою) жаловання на місяць.

Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця, єсть вітрина напроти. Колись у вітрині було порожньо, а потім появились дамські капелюшки, і Зоя трішки забула Маркса. Хая сказала: – Бачиш, і живеш, дурочка. А то б жила в конурці. Що значить протеже? Це мені дякуй. Зоя дякувати не знає, а мати каже, що хліба нема на сьогодні (о жах!) не варили кулішу в ескадроні: Зоя працює в ескадроні І сказала Хая: – Ну, слава Богу, скоро вже поїду в Ялту. А потім додала з докукою: – Тільки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже і так, і сяк, але не можна покинути… Ну, як я буду жити без совнаркомки? Це про Карла Івановича… А на покрівлі латають покрівлю. З’їли літа покрівлю, бо йдуть літа, не вертаються. А на краєвиді акварелі силуети церков, силуети будівель, димарів… Іще маленька справка: Хая їде з Карлом Івановичем у Ялту через півтижня, а Яблучкіна з Райським на Кавказ за два дні. Хая пішла в свою кімнату й стала напроти трюмо. Подивилась на себе. На покрівлі латали покрівлю: стук! стук! З’їли літа покрівлю…

…Пахло розтопленим салом… Хая дивиться в трюмо й чує: Яблучкіна знову вистукує закаблучками. Тоді Хая знову пішла до Зої й сказала з обуренням! – Це ж хамка! Це про Яблучкіну. І розповіла: – Хіба я раніш так жила? Тепер що? За ідеї. А перший мій чоловік був директором у заводі… Да… Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала. – А що вона, ця Яблучкіна? Потаскушка! Ну візьми: я ж Райського добре знаю… Ти його раніш бачила з нею?… Ага! Ти б подивилась! він негліже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потім розфуфирилась… Розумієш? Амури. І відзначила з докукою: – А він – дурень. Радий за всяку ціну одкараскатись від неї і не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!

…Виходив полудень до Зоїного вікна. Закричали в коридорі Зоїні й мамині діти. В саду «Гастроль» ішла репетиція, кінчалась репетиція, а за силуетами димарів курів шлях. Подзвонили. Це Карло Іванович приніс обід. Зоя перелякано дивиться на маму, підморгує мамі, щоб не прохала в Хаї лишків Хаїного обіду. Мама похитала головою й пішла одчинити двері. А Хая пішла до себе.

…Обід починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обіду. Дивується: чому не видають шоколаду? А від борщу смердить старим салом. Карло Іванович: – Це ж, дєтошька, боршь, боршь всігда з старім салом. Хая не витримала: – Дурень! Лягає на кровать і суворить брови, Карло Іванович винувато дивиться на борщ.

…За вікном «катеринка» грає «Розлуку». Це прийшов німий і закричав за вікном по-дикунськи: – Е-е-е! Полетіли, мабуть, засмальцьовані грошзнаки. І знову чути: стук! стук! – латають покрівлю. Стихли бунти, громи, революція – латають покрівлю. Коли Хая не їсть – не їсть і Карло Іванович. Тоді Хая спитала: – А узнав, на якій підставі цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомці? Карло Іванович розгублено подивився: – Ах, дєтошька! Я забуфь. Скрикнула Хая: – Забуфь! Забуфь! Нічого сказать – громадянин: забуфь! Хіба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А віч – забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою. Карло Іванович ще винувато подивився на борщ, а потім несподівано образився. – Шьорт знає шьо! Шьорт! І підвівся й підсмикнув брюки. Тоді Хая раптом заласкавіла: – Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту… Карло Іванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борідка, почервонів, як стрючковий перець. Ще раз підсмикнув брюки й кинувся з кімнати. – Шьорт!… Прибіг до Зої: – Тафольно… Ві, Зоя, карошій товарішь. Каварітс: долько она будіт мушіть міня? Ніфшелі она міня не люпіт? Шьорт!

IV

Поспівав виноград – там, на березі моря, де Алупка, Яйла, Чатир-даг, Карабах, де задумливі татари: «шурум-бурум» – нащадки ліхої татарви. Останні дні перед од’їздом. Ранком уборщиця Пріся заплющує очі: чи зійдуться пальці? І в останні дні демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкіна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усміхається. Іноді й Хая йде на службу. «…Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебным обязанностям. Предлагается гражданским…» і т. д. Завтра Райський з Яблучкіною їдуть на Кавказ. А перед од’їздом розігрався-таки скандал. Яблучкіна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая. І сказала Хая: – Боже мій, яка некультурність! Яблучкіна фиркнула: – Будь ласка, не вчіть. Сама знаю. – Знаєте, та, мабуть, не все… Ах, яка некультурність!… Тоді Яблучкіна скрикнула: – Ідіотка! Хая зблідла: – Що ви сказали? – Ідіотка! Хая в знемозі похилилась на стіну: – Ох, мені дурно… Але раптом побігла до дверей і крикнула: – Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю під ніс… Сучка! Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посміхався: – А-а-а!… Хая скипіла: – Чого вам треба? – А-а-а!… – Дурень! – і вскочила в свою кімнату. Хая конче хвилювалась і покликала Зою. Лаяла Яблучкіну, а потім говорила про Пєтушкова: – От. Живий ескіз для комедії. Сидить у совнаркомці й підслухує, що говорять. Вислухав засідання, а потім до якогось наркома: «Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданіє». – «Да, да… я помню». А він же на бугайця взяв. От ескіз!… Ну, брешеш, я таки доб’юсь яким ти махером у совнаркомку попав. Зоя уважно перелякано слухала й вертіла в руках газету за 26. Іще казала Хая: – Брешеш! Ще й з будинку цього виживу. І додала надто серйозно: – Хіба ти не знаєш, що тут тільки члени колегії будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б ніяк не вселилась. Подякуй мені.

(Кінець! Кінець! Кінець!) То б’є в літаври моє надхнення. (Кінець! Кінець! Кінець!)

27. Яблучкіна й Райський їдуть на Кавказ. Метушилась Пріся: – Баришня! А шофер перевозив корзини на вокзал. – Атвєтственной… Гіпо-по-по-там. Райський увійшов до Хаї: – Прощайте! І сказала Хая: – Мені рішуче вас шкода… Опрідільонно… Шофер покликав: – Пожалуйте, машина готова. Райський підвівся.

…А за стіною Яблучкіна вже демонстративно вистукувала закаблучками. Райський пішов.

27, 28, 29. Їхати. І цим їхати…Це, здається, в Ібсена, а може, в Пшибишевського – сильна любов перемагає нелюбов, і нелюбов любить. Так Хая комусь: – Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов. А йому: – Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова. Комусь: – Він і справді став неврастенік. Йому треба женщини. Але я не можу! не можу! Йому: – Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.

Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним. – Ка-арль! Ка-арль! І канарейкою летить Карло Іванович…

…А все-таки сьогодні, в останній день зчинилась драма. Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки. Хая довго мовчала.

…В саду «Гастроль» не було симфонічної оркестри – співав московський Пірогов. Кричали: – Блоху! Блоху! Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости. Раптом вдарив духовий оркестр. Хая спитала:

– Чого ти не приніс подушки? Карло Іванович: – Я, дєтошька, забуфь! – Забуфь! Забуфь! І… почала розпікати, і… почала. – Забуфь! Забуфь! Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи. Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і раптом закричав мов не своїм голосом: – Рабіня! Рабіня! Шьо ті мушаєшь меня? Рабіня. Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав не своїм голосом. Хая перелякалась: – Зою, Зоїчко! Йди сюди. Він уб’є мене. Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся: – Рабіня!… Рабіня! Два хота мушаєшь! Хая теж пополотніла: – Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох! Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру гістеричне: – Рабіня! Рабіня! Хая обняла Зою: – Що мені робити, скажи, що мені робити… Пропала Ялта!… Що я буду робити без совнаркомки? Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом: – Він, їй-богу, скоро вмре. Він неврастенік. Я вже спокійно чекаю на його смерть… Тільки що мені робити? Пропала Ялта!… І плачем заплакала… В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі. Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович, блідий, схвильований, сидів край вікна. – Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно. І підвівся: – До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!… Мі сеферні люді долько терпім, но – тафольно!… І рішуче пішов до себе на другий поверх.

Так було 29. 30 Пріся прийшла убирати і вже не гадала на пальцях.

…Пробіг (конфектно, карамельне) Пєтушков. А 30 увечері кур’єрським потягом Карло Іванович з Хаєю їхали в Ялту. Карло Іванович говорив: – Шьо, дєтошька? Хая дивилась убік…