Розділ «КОЛОНІЇ, ВІЛЛИ…»

Відтіля їх вигнано. Знайомий обурився.

– Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!

– Їді, їді! Не разговарівай!…

Знайомий пообіцяв поскаржитись голові Вуцвику. А Павлина Анфисівна спитала:

– Ну, скажіть правду: ви ж не комуніст?

Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила.

…Громовиця не прийшла – пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину.

Хтось ламав гілки в лісі – не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята, і соловей уже не співав, і солов’ї мовчали.

– …Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з’їсть: дитячу порцію.

…На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це надхненний Гіль.

…Тьотя Бася не обідала: її обід з’їв хтось.

Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький – смачно…

Летіли трутні по шосе.

…У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, інші приїздять.

Хто приїздить, каже:

– По вулицях голод, а тут…

Через тиждень каже:

– Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? а?

…Пахне кізяками й парним молоком. Ледве світає, Сидір запрягає коні й везе м’ясо до міста. Насіли: де – хто.

– Захватіть оцього лантуха з яблуками. – Що за лантух? – Та оцей. Та це ж яблука казенні.