Розділ «КОЛОНІЇ, ВІЛЛИ…»

– Я вам по секрету. Цілий скандал був… Коллонтай кричить: «Стерво! Тебе в публічний дом». А Ліліна як схопиться: «Ах ти розпусто! Тобі жалко, що я з Зінов’євим живу?» Ха! А вона ж молода, а та стара.

Павлина Анфисівна, як заходить сонце, іде до ставка, до купальні, роздягається, оглядає тіло й зітхає. Співає з натхненням: «Місяченьку блідолиций, за хмари швидше ти б сховавсь».

У ставку купається сонце – на ніч. Десь далеко залізниця, десь потяг далеко.

Б’ють корову в кошарі. Корова замукала й рогами. Пахне кізяками, парним молоком і свіжою кров’ю. Прибігла економка (це вілла):

– Када ви, наконєц, убйотє єйо?

– Та зараз.

– …Та січас, – кричить економка і біжить – її покликано. Сидір чухається:

– От стерво! Жалко їй народного добра. Микита не чухається:

– Нехай. Все одно вже сховав. Здивований Сидір:

– Що?

– Мнясо!

– Те, що буде?… Тьху!

От практикант Микита закурив цигарку. Пахне зеленню, пахне кізяками. Сидір умочив у цеберку ножа й перехрестився:

– Яке-небудь стерво, та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували! Ех! Одно слово – ех! Та й тільки.

Потім він ріже, але не мовчить.

– Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена.

Це значить воля й свобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й іншим не перешкоджай. О!

Микита хитає головою:

– Правильно!… Вони ріжуть корову.

В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.