Розділ «4. Пісня перва (част. 4)»

Ще вешталась вона. Пан повелів їй вийти,

Против сього було вже нічого робити.

Уже б тепер ніщо і їй не помогло;

Зіставшися, вона б зробила тілько зло.

Зирнувши на обох, вклонилась від порога,

Згасила свічку та й пішла собі небога.

СLХХІV

Альфонсо зупинивсь і стоячи мовчав,

А потім річ якусь вибачну розпочав.

Він не оправдував нічого, що тут сталось,

Що незвичайністю хоч у кого назвалось;

Та в нього рації якісь про все були,

Яких би і сто баб розпутать не змогли.

Се те, що ми, бувало, давніх часів

Звемо в риториці – джерело викрутасів.

СLХХV

Мовчала Юлія, дарма що на слова

Словами сипати була се голова.

Хто знає, чим її супружничок слабує,

Та на одно словце півсотні наготує.