Розділ «4. Пісня перва (част. 4)»

СLХХХ

Скінчив Альфонсо річ і вибачки просив…

Дала її вона, на скільки стало сил,

І зараз на його накинула покуту,

Котра йому здалась тяжкою в ту минуту:

Бо в дещиці відказ був, як він не благав.

Мов перед раєм той Адам, так він стояв,

І каявсь, і боживсь так не чинить вовіки…

Аж зирк! Ге! Що се тут? Се пара черевиків!

СLХХХІ

Як! Черевики? Що ж? Їх носять в нас усі.

Аби приходились дамуні по нозі.

Та сі (о, як мені се тяжко говорити!)

Були такі, що їх дамуні не носити…

О боже правий! О!… Побачив, ухопив,

І знов себе в жалю ревнивому втопив.

Альфонсо біснувавсь; стучали в нього зуби;

Трусився, верещав, кусав зі злоби губи.

СLХХХІІ

Осатанів, побіг шукать свого меча,