Розділ «4. Пісня перва (част. 4)»

Коли б же задихнувсь там, де себе сховав,

Про се не вельми б я, признатись, жалкував.

Так лучче вмерти, ніж умер Кляренс пяниця,

Що в бочці доброї мальвазії втопився.

СLХVІІ

А знов і через те, що гріх він учинив,

Котрий і бог, і суд людський нам воспретив,

По меншій мірі, що він розпочав раненько…

Та у шістнадцять літ не так-то ще важенько

Нас давить совість, як у шістдесят годів,

Тоді ми бачимо, що геть чортяці задовжились,

По горло у гріхах пекельних утопились.

СLХVІІІ

Не знаю, що й сказать вам про сю дивну річ,

Хіба згадаємо, що писано давніш,

В жидівській хроніці, як лікарі зреклися

Своїх пілюль і так за розум узялися,

Щоб цар Давид, що вже не гріла кров стара,

Дівчину молоду взяв до свого одра.

Да той одужав од припарочки такої,