Розділ «16»

– І ці «погані хлопці» поперлись аж на Мальдіви труїти Вілігжаніних? – Sаня скептично гмикнула. – Маячня повна…

– Можливо, їм ще тут чогось підсипали… Ти бачила мою другу шкарпетку?

– Не бачила.

– Потрібно дізнатись, коли саме вони вилетіли з Борисполя… Де ж та клята шкарпетка…

– Скажи Осинському, щоби відрядив нас на Мальдіви, – Sаня знову застрибнула до ліжка. – Хочу в тропіки. Під пальми. Негайно.

– Не з нашим щастям, – так і не знайшовши шкарпетку, Ярковський рушив на кухню. – Каву? Чай?

Осинський підняв слухавку лише по обіді. Сказав, що знає про нові отруєння, призначив зустріч у кав’ярні, яку його бізнес-партнер побудував у глибині паркової зони.

«Я вже на місці. Тут безпечно», – запевнив він.

Ярковський наказав Sані не вистромлювати з квартири носа й викликав таксі. Він добувся до кав’ярні за десять хвилин. Авто Осинського стояло на парковці, а біля входу курив і мружився на сонце Гаїн.

– Подожди три минуты, – зупинив він Ярковського. – У Григорьевича тёрки там.

– А «здрасте»?

– Здравствуй-здравствуй, болт мордастый. Давно не виделись.

– Какие-то вы, Гурген Давидович, сегодня неприветливые. С чего бы это?

– А я всегда такой.

– Жизнь не удалась?

– С жизнью всё нормально. С такими, как ты, общаться западло. Вся приветливость из меня эмигрирует.

– Зря эмигрирует. Я белый и пушистый.

– Ты – ошибка природы, шаман недоделанный. Копаешься в людских мозгах, зарабатываешь уродством. Тебя только в цирке показывать, Мессинг грёбаный.

Ярковський не встиг відповісти на цей наїзд. З кав’ярні вийшов Осинський і з ним кілька чоловіків спортивного вигляду. Власник «Адміралу» коротко потиснув руку одному з них, й ті рушили до автівок. Осинський побачив Ярковського, жестом закликав його до кав’ярні.

Вони пройшли до окремої кабінки, де на столі стояв невеличкий прилад з куцими антенками.