Розділ «16»

– Я знав лише про Сахневича.

І після довгої паузи:

– А що сталось з поетом?

– Поета знайшли мертвим десь за містом. Там в нього будиночок у садовому товаристві чи щось таке. Помер п’ять-шість днів тому, вже розкладатись почав. Є підозра на отруєння, так само, як і у випадку з Сахневичем. Вілігжаніни померли на добу або дві пізніше. Але ніхто в місті про те не знав аж до сьогодні, бо вони були на Мальдівах, на якомусь там дуже віддаленому і дикому острові. Вони любили екстремалити, то була їхня постійна тема. Ми з Данилом щойно прочесали тамтешні сайти. Якщо вірити доблесній мальдівській поліції, Антін помер просто на пляжі, а благовірна пережила його на кілька годин. Ведеться слідство, задіяні кращі сили, бла-бла-бла. А ще – увага! – на тілах знайшли плями. Надзвичайно підозрілі плями. Що скажеш?

– Я поки що нічого не буду казати, але як тільки матиму якусь інформацію, тобі передзвоню.

– І жодних здогадок, версій?

– Вибач, я в шоці.

– Ок. Розумію. Чекатиму. І… будь обережним.

– Ти також. Па.

Роз’єднання.

– Що сталось? – вистрибнула з ліжка Sаня.

Ярковський переповів їй те, що почув від журналістки.

– Вона каже, що Бусурманко помер п’ять або шість діб тому, – Sаня почала бурмотіти, загинаючи пальці. – Це ж якраз після того, як ми з ним «ізабеллу» пили. Наступного дня, так?

– Так виходить.

– Можуть на нас повісити.

– Легко.

– І що робитимемо?

– Будемо сподіватись, що Осинський нас прикриє.

– А якщо не прикриє?

– Якщо, якщо… – Ярковський знизав плечами, знайшов шкарпетку, почав одягатись. – Мене інше турбує. Якщо, маленька, Осинський правий, якщо ми з тобою запустили якусь механіку знищення, то, значить, за нами стежили погані хлопці. А як вони стежили? Хто вони?