Приймаючи в себе ритми, асонанси, рими, вона додає до свого прозаїчного змісту дещо, чого немає у буденному житті: "Передбачення життя після смерті змушує говорити поетично". Так само й у музиці йдеться про вживання в гармонію світів, яка традиційно визначається як "музика сфер". Тому музику й поезію Р. Штайнер називав "очікуваннями, зверненими в духовні сфери, до яких людина вступає після смерті". В якості мистецтва, що об'єднує обидва ці стани, Штайнер визначає евритмію.
М. Дессуар і Т. Манро розглядають проблему видів мистецтва як вияв плідності "міжчуттєвих" станів людини і подальшої можливості наукового розкриття міждисциплінарних контактів. Вважаючи "сферу естетичного" ширшою за "сферу мистецтвознавчого", вони проголошують стимулом видоутворення чуттєве багатство людини. Філософи зазначають, що особливості сприйняття людини значною мірою впливають на форми відображення дійсності в її свідомості, а отже, зумовлюють специфіку окремих видів мистецтва. Останні відрізняються один від одного тим, що відображають різні явища, користуючись різними зображальними засобами, відповідно до природи сприйняття людини. Отже, "мова" кольорів, ліній, звуків, тощо, якою користується мистецтво, з'явилася, на думку митців, не тому, що вони існують у реальному світі, а тому, що вони набули певного значення у житті людей, набрали виразного смислу.
Г. Ващенко, не погоджуючись із позицією Г. Гегеля щодо відсутності почуття у скульптурі, в цілому приймає його класифікацію за основу для визначення виховного впливу різновидів мистецтва. Втім, як справедливо зазначає вчений-педагог, вплив мистецького твору на людину чи суспільство залежить не стільки від того, до якого роду творчості він зараховується, скільки від його внутрішніх і зовнішніх якостей, тобто від його ідеї й від того, як ця ідея втілена. Оскільки художня вартість і впливовість твору мистецтва залежить від гармонії між його змістом та формою, що зумовлюють його красу. Переживання цієї краси і створює, за Г. Ващенком, передумови для розвитку творчої індивідуальності особистості.
Це переживання, за Платоном, проходить три ступені: переживання краси тіла, що виявляється у гармонійності його форм; переживання краси душі, проявом якого є прекрасні вчинки людини, і переживання, пов'язані з ідеєю Бога. Погоджуючись із цим, Г. Ващенко зазначає, що найбільше підносять дух людини і цілого народу мистецькі твори, пов'язані з релігією: "Це твори величні й часто грандіозні. У кожного народу найбільш величними й прекрасними будівлями є храми. Кращими картинами – картини на релігійні теми. Кращою музикою – твори релігійного змісту, слідом за якими ідуть патріотичні. Поряд з ними стоять твори, що ставлять і розв'язують великі світоглядні проблеми". До них Г. Ващенко зараховує трагедії В. Шекспіра, твори Й.-В. Гете, Й.-Ф. Шіллера та ін., називаючи їх скарбом духовної культури, бо вони підносять людину над суто матеріальним життям у сферу вищого, духовного.
У кожного мистецтва є свій предмет відображення, адже зображаючи одні й ті ж самі життєві явища, воно торкається тих сторін, які, за ствердженням Й.В. Гете, неможливо виразити іншими видами мистецтва. Так, у невербальних мистецтвах зміст виражається через уявно-асоціативні форми і механізми художньої свідомості (символ, алегорія), у вербальних – завдяки асоціативним та знаково- смисловим виражальним засобам.
Втім, маючи різні форми, що по-різному впливають на психіку людини, види мистецтва об'єднуються спільним и художніми та естетичними засадами. Так, художня мова є специфічною для кожного різновиду мистецтва і разом з тим, універсальною. Ці універсальні компоненти художньої мови неоднаково розкриваються в різних мистецтвах. Наприклад, така художня категорія як інтонація, найповніше розкривається і як змістовий, і як формоутворюючий фактор у музичному мистецтві. Проте інтонація в широкому естетичному смислі не є специфічно музичним поняттям, оскільки властива багатьом видам мистецтва. У музиці інтонація є основним компонентом мови, в інших мистецтвах (у живописі або архітектурі) вона не несе значного змістового навантаження. Однак інтонаційний характер, якщо розуміти його ширше, притаманний мистецтву в усіх його видах.
Для кожного з різновидів мистецтва є притаманним ритм, оскільки він, згідно зі стародавніми філософськими вченнями, є, по- перше, організуючим початком життя на Землі (ритм як засіб перетворення Хаосу на Космос, чергування дня і ночі, зміни пір року тощо), а по-друге, фізіологічною основою існування людини (періодичність дихання й напруженість пульсу). Тому ритм впливає не лише на свідомість, а й на підсвідомість, змушуючи прискорюватися серцебиття з прискоренням ритму в музиці, хореографії, поезії й викликаючи хвилювання від чергування ритмів в образотворчому мистецтві, театральному дійстві тощо.
Об'єднуючими, конструктивними ідеями різновидів мистецтва є, за 6. Смікал, закони творчості або ж закони композиції: закон цілісності, закон типізації, закон підпорядкованості усіх засобів композиції ідейному задуму тощо.
І все ж, підпорядковуючись цим спільним законам, кожний вид мистецтва по-своєму впливає на розвиток творчої індивідуальності особистості, в тому числі й студентів педагогічних навчальних закладів.
Змістовий модуль 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мистецтво як засіб розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів“ на сторінці 2. Приємного читання.
