Дія фільмів Вонга Карвая відбувається в різних куточках світу й, здавалося б, мегаполіси Гонконгу, Аргентини чи ще якоїсь іншої країни нічим особливим не відрізняються один від одного, ті ж самі фаст-фуди, ті самі наркомани і дрібні злочинці і т. п. Проте у вмінні показати цей багатолюдний вулик, яким є сучасний мегаполіс, та самотність людини в щільному оточенні собі подібних і полягає талант цього гонконгського режисера, котрий виріс у густонаселеній країні і котрий показує емігрантів-азіатів такими, якими вони є насправді з усіма поневіряннями й депресіями.
Ні з чим не можна сплутати атмосферу фільмів Ларса фон Трієра Сама реальність фільмів, правдивості й достовірності якої він приділяє особливу увагу,- це реальність Данії, країни на морському узбережжі, з похмурим кліматом і не завжди світлими настроями.
Унікальним є саме життя, яке художник кожного разу заново старається осмислити і втілити. Очевидною і незаперечною рисою сучасного світового кіномистецтва є його значно глибше, ніж у попередників, занурення в реальність. Для сучасних режисерів реальність – безмежна і невичерпна. Більше того, в умовах ще більшого загострення протистояння між кіно голлівудським, комерційним, яке також є фактором глобалізації, з'являється напрям, який був задекларований 1995 року й активно стверджувався на практиці. Йдеться про "Догму”, яку заснував із своїми колегами Ларс фон Трієр, де було десять заповідей, що на перших порах дотримувалися її апологети. В їхньому розумінні правда життя на екрані була головним і визначальним, а ілюзія реальності на екрані повинна бути цілковитою. Тобто ігрове кіно мало симулювати документальне. Аби дистанціюватись від прилизаності й технологічної надмірності голлівудського кіно, з якого зникли будь-які думки і почуття, "догматики" воліли знімати ручною камерою (свою трилогію Трієр зняв цифровою камерою в документальній манері домашнього відео), що, звісно, утруднює сприймання фільму. Звичайно, ці догмати сприймаються як річ парадоксальна і непотрібна, але з другого боку – як нонконформізм. Зрозуміло, це крайність – і через кілька років ці постулати вичерпали себе. Більше того, чогось особливо нового, порівняно з неореалізмом та "новою хвилею", де найважливішим також був принцип вірності життєвій правді, "догматики" не додали, проте, зуміли стати альтернативою Голлівуду, викликати інтерес до своїх картин і здобути нагороди на МКФ. Крім інакшості форми, фільми Трієра відкидають хеппі-енд. У трилогії "Золоте серце" хвороба або смерть є драматичною зав'язкою, випробуванням героїнь.
Світ завдяки швидкостям пересування, завдяки телебаченню та Інтернету став тісним, глобапістичним і знівельованим. Та, незважаючи на процеси глобалізації, завдяки таланту найяскравіших і найталановитіших режисерів, кіно залишається мистецтвом національним. Про різницю в ментальності різних націй почасти йдеться у фільмі "Труднощі перекладу", американки Софії Копполи, тільки окремішність, навіть технологічна зверхність японців трактується тут як факт, який вражає самолюбство американців і не додає порозуміння між людьми.
Оригінальний, індивідуальний кут зору, відвага бути інакшим – ця риса притаманна мистецтву взагалі й наше завдання показати в чому режисери, які заявили про себе ще на початку 1990-х, інакші.
Отже, рисою сучасного кіно є актуальність вічних тем (жертовність, спокута гріхів, тягар самотності). Про жертовність ідеться не тільки у Трієра. Про спокуту гріхів йдеться у фільмі Такесі Кітано "Ляльки" (2002), де сильне кохання поглинає особистість до останку. Кітано вважає, що це нормально, бо такою є його природа. Якщо в масі своїй кінематограф перестав звертатися до культурної спадщини і це стало його бідою, то японський режисер у "Ляльках" засвідчив свій нерозривний зв'язок з культурною традицією своєї країни. Те саме можна сказати про творчість режисерів іспанського кіно.
У першому десятиріччі XXI століття кінематограф продовжував погоню за прибутками, а от кінотворів світового масштабу з'явилося небагато. Спостерігається загальна тенденція соціалізації кіно, творці якого одне з найважливіших завдань бачать у тому, щоб відстоювати права людини в жорстокому світу.
Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кіномистецтво початку XXI ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
